Кременеччина: краєзнавство і туризм - ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ АГЕНТУРНОЇ МЕРЕЖІ НКВД-НКГБ ТА МТБ НА КРЕМЕНЕЧЧИНІ у другій половині 40-х — поч. 50-х років ХХ століття Мєдвєдєв С., Савчук В.

«Насилля не зводиться лише до фізичних тортур та знищення людей — страшнішим є те, що воно руйнує їх внутрішню цільність, примушує грати такі ролі, у яких людина перестає пізнавати сама себе, примушує зраджувати не тільки своєму обов’язку, але і своїй суті».

Еммануель Левінас «Цілісність та нескінченість»

Національно-визвольний рух 40-х — поч. 50-х років ХХ століття є окремою та специфічною сторінкою у канві боротьби українського народу за незалежність. Але варто зазначити, що дана боротьба була не стільки (чи не тільки) збройною, як ідеологічною та організаційною. Нездатність ліквідувати українське підпілля в швидкі терміни зумовило зміну тактики НКВД та МГБ, яка проявилася у формуванні широкої агентурної мережі з числа місцевого населення. Це надало українсько-радянському протистоянню зовсім іншого забарвлення, перетворивши мирне населення на основний об’єкт у боротьбі між антагоністичними структурами та їх жертвами.

Дана робота прагне познайомити вас із формами та методами формування агентурної мережі, напрямами її діяльності та боротьбою СБ та УПА з нею. В основі дослідження лежить посібник «Агентура НКВД- НКГБ в дії», який був розроблений співробітниками

українського підпілля в 1944 р. і давав повний аналіз системи роботи агентури радянських органів влади, а також звіти СБ Кременеччини про події, які відбувалися в цей важкий час у нашому краї.

Форми та методи вербування. 24 грудня 1944 року по військовому округу УПА-Південь було розповсюджено «Повідомлення про агентурну роботу НКВД і НКГБ», у якому було визначено категорію осіб, які є піддатливими для агентурного завербовування радянськими органами та становлять основу агентурної мережі, а саме: «бувші комуністи та симпатики, агенти періоду 1939-1941 рр., продажний елемент (кар’єристи, спекулянти, проститутки), морально слабкий елемент («співпраця з НКВД або розстріл»), працівники адміністрації, голови і секретарі с/р, учителі та особи, яких залякують мобілізацією на фронт, священики, немісцевий елемент». [10]

Сама схема та принципи формування агентурної мережі детально розкрита у підручнику для слідчих СБ Підпілля «Агентура НКВД-НКГБ в дії». «Декілька десятків штатних працівників НКВД-НКГБ були не в змозі справитися із ліквідацією підпільної мережі та збройними підрозділами УПА. На допомогу собі в кожному селі вони таємно організовують спеціальну агентурну інформаційну сітку із цивільного населення. Тільки після створення такої сітки в кожному населеному пункті органи НКВД-НКГБ починають свою діяльність. За допомогою цієї сітки вони мають можливість контролювати внутрішнє життя кожного населеного пункту, виявляти та «розробляти» об’єкти, які для них будуть виявляти певну оперативну зацікавленість. Основне правило, якого дотримуються більшовики при організації агентурної роботи — це масовість, інша справа, що при тривалому перебуванні в районах вони підбирають собі і якісну агентуру, але все таки основу становить кількість. В середньому для організації агентурної мережі в новому районі необхідно один місяць. Зі створенням такої мережі район вважається закріпленим.

На території західних областей України більшовики після свого другого приходу навесні і влітку 1944 року застали більшу частину своєї старої агентури, залишеної після першого

окупаційного періоду... Важливі архіви районних і обласних центрів НКВД-НКГБ майже усі були вивезені або надійно сховані. Ці архіви НКВД використовувало для відновлення контактів зі старою агентурною сіткою після свого повернення...» [8]

У звітах Служби Безпеки наводиться ряд прикладів осіб, які, активно співпрацюючи із радянськими органами влади у 1939-1941 рр., відновили співпрацю і з 1944 року. «Село Кімната (р-н Кременець). Дня 24.08.1948 р. в селі українськими повстанцями було покарано через розстріл гром. Сторожука Семена, який був комсомольцем від 1940 р. та сильно дошкуляв селянам під час першої большевицької окупації і останньо співпрацював з МГБ.»

«Село Краснолука (р-н Ланівці). Дня 20.08.1848 р. ... зліквідували большевицьких вислужників: Глібов Дмитро Григорович, ... . Глібов був у час польського панування конфідентом польської поліції. А з приходом большевиків став донощиком МГБ. В 1945 р. вступив до міліції і арештував селян: Глібов Віктора, його сестру Фросину та Українець Анну, закидаючи їм співпрацю з українськими повстанцями.»[14]

Зразу ж після відновлення контактів з даною агентурою, органи НКВД-НКГБ проводять підготовку для розширення агентурної сітки, тобто вербування нових агентів. У цю підготовку входить: підбір кадрів, мета вербування, всебічне вивчення кандидатури, збір компрометуючих матеріалів, особисте знайомство. Таким чином вербувалася агентура за рахунок шантажу. [8]

Особливу увагу органи звертали на колишніх учасників повстанського руху, які за рахунок співпраці з новою владою намагалися «загладити свою вину». Про активне залучення їх до агентурної діяльності свідчить цілий ряд службових довідок та повідомлень по лінії НКВД-НКГБ та МГБ. «З числа прибулих з повинною бандитів утворені бойові групи, а особи, які з’явилися в органи НКВД і про їх явку до нас доведено їх оточенню, — вербуються в якості агентів... Прибулі з повинною: командний склад У ПА і керівний склад ОУН — обов’язково використовуються органами НКВД для розкладання бандитів та націоналістично налаштованого населення у формі

їхніх виступів у селах на зборах селян, поширення заяв в органи НКВД та заклику до бандитів наслідувати їх прикладу»[3]

«Ліквідовуються лише ті члени ОУН, стрільці та командири УПА, які при допиті нічого не сказали про себе та інших осіб. Вербують для співробітництва рядових членів ОУН, стрільців УПА, які під час слідства повністю зізналися та дали компрометуючі матеріали про інших осіб та свої зв’язки. Саме з них і формується основна кількість агентів (про особливість даного типу агентурної мережі мова піде нижче — прим. авт.). ... завербовані органами НКВД-НКГБ члени ОУН або стрільці (рідко молодші командири) УПА отримають завдання повернутися в бойові ряди та розповісти спеціально підготовлену легенду про свою втечу...» [8] Показова у цьому плані справа Горобця Івана Андрійовича, 1923 р.н., уродженця с. Малі Бережці. У 1943 р. був стрільцем у сотні «Джміля», у вересні цього ж року після акції на жандармерію у с. Новий Олексинець повернувся додому. СБ провадила слідство, але відпустила. З приходом більшовиків знову мобілізований в радянську армію. У червні 1944 р. з метою легалізації зголосився до мобілізації. Прослужив до квітня 1947 р. Перебуваючи в армії, неодноразово піддавався допитам стосовно подій на Кременеччині. У березні 1949 р. був арештований о/у НКВД Кравченком. Звинувачуючи його у вбивстві лісника Гірського, вибили свідчення про низку підпільників, на яких робили засідки, але не піймали. Зробив підписку про роботу, так як не хотіли віддавати документів (їх так і не віддали). Вимагали вислідити і видати «Юрка» і «Якоря», на рахунок чого намагався спровокувати останнього поселитися в нього. [13]

З часом ставка НКВД на масову агентурну роботу через впровадження у відділи УПА рядового стрілецького складу себе не виправдала, так як агенти-стрільці побоювалися за своє життя під час бою, тому основна увага була звернута на розробку представників командного складу УПА. [10]

Медсестра УПА Антоніна Мазурчук — «Вишня» згадує надрайонового політвиховника «Петра». Ним була передана у Шумськ в НКВД інформація про перебування в селі Сотищі на хуторі Мішанка боївки у складі біля ЗО стрільців та

надрайонового (з них надрайоновий господарчий «Чорний») та районового проводу, які допомагали в цей час збирати урожай. Хутір був раптово оточений та всі бійці знищені, живим залишилася лише «Вишня».[11]

Поширеним видом шантажу була погроза виселення цілою сім’єю на Сибір та «розкуркулення». Валігуру Григорія Івановича, 1924 р.н., уродженця с. Валігури, у 1944 р. німці забрали на окопні роботи в Польщу. Після звільнення радянськими військами рушив додому, був затриманий МГБ та мобілізований у ЧА до березня 1947 р. У червні 1947 р. був заарештований о/у Биченко та змушений піти на співпрацю під загрозою вивезення разом із матір’ю у Сибі р. Вислідив повстанців та запросив у РО зброю. У жовтні 1947 р. у с. Комарівка в садибі одного з господарів його застали двоє невідомих, він почав стріляти. Втікши, привів стребків.[13]

«Село Будки. Дня 17.07.1948 р. о/у РО МГБ Шабанов пробував заангажувати в с/о трьох господарів, які підлягають розкулаченню. При цьому Шабанов обіцяв їм за «чесну» працю звільнити з куркулів. ... «...Ви послужіть Совєтському Союзі і підпишіть анкети, що будете слідити за бандітами. Тоді я кажу, що ви співпрацівники МГБ, і вас скреслять з списку куркулів». Селяни воліли зістатися «куркулями», а не піти на юдину роботу, і не підписали анкети.» [14]

Часто члени родини, під загрозою арешту своїх рідних, змушені були давати підписку про співпрацю із органами МГБ. Так Партика С., уродженка с. Горинка, тодішнього Велико- дедеркальського р-ну, пішла на співпрацю із МГБ після того, як о/у Шуляк пригрозив арештом її батькові(варто відмітити, що батька все-таки на певний час арештували, а Степаніна про вимушену співпрацю із органами призналася станичному Сашкові). [12]

Піддавалися тискові колишні старости періоду німецької окупації, яких часто змушували йти на співпрацю: так був завербований І. Ше-ик, родом із села Мала Андруга.[17]

Разом з тим деякі особи, які піддавалися обробці зі сторони агентів або безпосередньо співробітників НКВД та МГБ, проявляючи винахідливість та кмітливість, ухилялися від офіційної співпраці із органами. Трачук Ігнатій Петрович,

1902 р.н., уродженець передмістя Ляшуки м. Кременця. Проживав у с. М. Фільварок, працював сторожем у лісі, зумів уникнути мобілізації до радянської армії, співпрацював із повстанцями. У жовтні 1945 р. з ним зустрівся нач. МВД Храпатий, який запропонував висліджувати партизанів, а Трачуку явитися в управління та підписати заяву про співпрацю. Останній постійно посилався на свою зайнятість та забудькуватість. Вдруге примушували співпрацювати у лютому 1947 р., заставляючи написати анкету та подати заяву про співпрацю, що він так і не зробив. Усно зобов’язали вислідити конкретних осіб. Доповідав про окремі зустрічі із повстанцями, але сама інформація не мала вагомого значення. [13]

«Крім цього існує кілька видів агентури, серед яких основні — платні та ідейні. При завербовуванні цієї агентури застосовуються зовсім інші методи та прийоми, хоча характер роботи той же: якщо в установі не знайшлося кандидатури, яку можна завербувати через шантаж, тоді підшукувався працівник, схильний до пороків та пристрастей. Спеціальний агент заводить з даною особою близьке знайомство та на певний час бере на себе витрати, пов’язані із порочними потребами, розвиваючи з однієї сторони глибше пороки та пристрасті, а з іншої вкидає її у матеріальну та фінансову залежність, допоки в певний момент агент не пропонує йому матеріальну допомогу за відповідну роботу. У подальшому іде знайомство з відповідними оперативними працівниками НКВД-НКГБ, які його уже остаточно вербують за винагороду на інформаційну роботу. Даний вид агентури у більшості складається із осіб деградованих, здатних на будь-який злочин і за своєї чисельністю займають не останнє місце серед агентури.» [8]

Часто оперуповноважені НКВД-НКГБ використовували у формуванні агентурної мережі важке матеріальне становище людей, які за рахунок оплачуваної агентурної роботи намагалися його покращити. Так слідчий Кременецького ГО МТБ Комаров, характеризуючи агента Шеремету С., бувшого «мельниківця», зазначав, що купив його за «буханець хліба».[13]

Боб’юк А. згадує «сексота» із с. Мізюринці, у якого була багатодітна сім’я та злидні і він пішов на співпрацю із органами НКВД (між іншим, повстанці, взнавши про його «роботу», дали

лише йому двадцять «буків» та примусили піти з села). Молочарка цього ж села В. Задибчук спокусилася на гроші на весілля та видала штабний схрон «Славка», що знаходився в її тітки М. Носачук. [4]

Використовували в органах і безправне правове становище населення, перш за все селянства, яке не мало відповідних документів, а отримати їх могло лише за рахунок налагодження співпраці.

«Ідейна агентура складається із комуністів та комсомольців, які в силу своїх політичних переконань добровільно займаються агентурною роботою. Але користі від такої агентури небагато, так як до даних осіб місцеві жителі ставляться із недовірою і рідко виказують свої справжні наміри...

... Головним джерелом, звідки НКВД-НКГБ отримують кадри для вербування це село. Метод один — людолови. Усі затримані під час облави доставляються в РО НКВД-НКГБ на «фільтрацію». Після цієї «фільтрації» людину чекає одне із трьох рішень: перше — бути розстріляним, друге — випущеним як агент (освідомлювач), третє — звільненим».[8]

«Дня 13.10.1948 р. вечором 2-ох большевиків з провока- тивної групи під маркою українських повстанців прийшли до гром. Шалі Марії і Віри (сестри) (село Кімната р-н Кременця). Тут вони застали вечорничників, яким приказали розійтися. Коли всі розійшлися, то вони заарештували дівчат і забрали з собою....

Дня 18.10.1948 р. до села двома автомашинами прибуло 40 осіб большевиків на чолі заст.. нач. РО МГБ кап. Кравченка В. разом з Шалією Вірою, .... Віра показала їм на полі дві криївки в ур. «Шнури», в яких забрали 20 кг. газетного паперу і 2-ві шинелі». [14]

Крім вищеназваних категорій, до агентурної діяльності залучалися особи, які легально працювали в радянських установах (райвиконкоми, райфінвідділи, сільради, школи та ін.). Як правило, вони займалися провокативною діяльністю, прагнучи виявити «бандерівців» серед працівників своєї установи. [8] «На початку листопада (1947 р.) завідуючий комунгоспу у В. Дедеркалах Косенко С. з Дніпропетровської

обл. давав робітникам, незадоволеним радянською владою, листівки протибільшовицького змісту, видрукувані «нібито» братом у друкарні райгазети «Прапор перемоги». РО МГБ позвільняло із друкарні усіх робітників — західників». [11] Оперуповноважений НКВД Шивандров Дмитро Іванович у 1947 р. на пожежній сторожі створив агентурну мережу з п’яти осіб: Бендесюк О., Бендесюк П., Дмитро Іванович та двоє невідомих, перед якими стояло завдання виявляти членів ОУН, ознаки підривної роботи, факти злодійства та аморальної поведінки працівників.[13]

Обов’язковим моментом вербування була підписка, яку давав новозавербований агент, у якій він письмово зголошувався до співпраці, тим самим не залишаючи собі шляху назад: цю підписку, у разі невиконання агентом своїх завдань, підкидали через своїх людей у підпілля, що загрожувало смертною карою.[13] Часто люди були змушені робити підписку про співпрацю під впливом фізичних тортур. «2.07.1848 р. ніччю в присілку Зелена (Кімната) о/у РО МГБ Кравченко М. зробив ревізію в гром. Дикуна Карпа і зловив підпільнячку Шимчук Надію. Карпа і Надію крепко побив та змусив Надію підписати анкету про співпрацю з ним. Після підписання анкети Надію звільнено, а для замаскування її Кравченко наказав тікати з хати через вікно та розповсюджувати звістку поміж населення, що будь-то втекла з більшовицьких рук. Другого дня Кравченко для маскірації робив в господарстві засідку, де була зловлена Надія». [14]

З часом одним із поширених способів вербування стали відверті провокації, суть яких полягала у прибування на постій до селянських господарств загонів НКВД-НКГБ під виглядом повстанців, що тягнуло за собою подальше застосування репресій стосовно господарів, які їх прийняли, а то і вбивство членів родини під маскою повстанців. Пізніше ж офіційні органи НКВД-НКГБ закликали членів родин які постраждали, до співпраці заради помсти «бандитам».

Влітку 1944 р. підрозділ НКВД на хуторі Завалля (р-н с. Плоске), попередньо арештувавши його жителя Карпа Романюка, виявив та ліквідував схованку УПА, у якій було три тонни пшениці. За тиждень Карпа відпустили, а невдовзі він був

убитий: по селі зразу ж пішла мова про «бандерівську помсту» за зраду сховища. Через деякий час був убитий його сусід Уліян Шевчук. Як виявилося, він у ніч вбивства Карпа бачив трьох озброєних чоловіків, які вийшли із його хати та попередили Уліяна, щоб він мовчав. Наступного дня Уліян у двох солдатах із Кременецького гарнізону упізнав нічних гостей, зумів про побачене розповісти своєму братові Степану та районовому СБ «Гонті» і був також вбитий. Користуючись ситуацією, начальник Великодедеркальського МГБ майор Сорокін намагався завербувати сина Карпа — Романюка Володимира у «сексоти», кажучи, що необхідно помститися «бандерівцям» за смерть свого батька. [2]

Житель В. Дедеркал Федір Костюк, залишивши повстанців, зголосився на мобілізацію. Працівниками МГБ була підкинута записка його батькові та братові, у якій вони погрожували їх покарати за «зраду» Федора, через деякий час вони були убиті, а провина скинута на «бандерівців». Федора переконували помститися «бандитам» за смерть рідних, та він у це не повірив. Подібна історія могла статися із А. Бобюком, автором «У шумських лісах», матері якого була підкинута записка подібного змісту, але його зв’язки із деякими працівниками військомату, до яких він звернувся, вирішили цю ситуацію. [4]

Матеріали слідства СБ-УПА свідчать ще про одну особу. «Бойко Євген Матвійович, 1931 р.н., уродженець с. Шпиколоси. Брати: Семен — злодій, бандит і донощик, ліквідований повстанцями взимку 1946 р., Степан і Олекса в 1944 р. пішли в німецьку армію. Тимофій (батько) засуджений на 10 р. МГБ за співпрацю з ОУН, батько ліквідований повстанцями 1947 р. за агентурну роботу.

О/у Макушін під приводом необхідності помститися за смерть батька настоював на співпраці Бойка Євгена із МГБ, інструктувавши про методи роботи, а саме: засідати у певних місцях для вистеження повстанців та їх соратників, спостерігати в лісі та полі за зрихленою землею з підозрою про будування криївки, прислуховуватися до розмов на вечорницях, на вулиці, заохочувати людей до розмов антибільшовицькими висловами, зауважувати листівки антирадянського спрямування. Зазначав,

що у випадку відмови від співпраці буде сам ув’язнений. Для конспірації робили обшуки. Видав стару криївку в селі. Зауважувані ним факти стрічі із повстанцями доносив не всі. Підозрював у співпраці ще деяких жителів села. Чітко виділяв «повстанців» — бандитів, які займалися лише грабежами».[13]

«Дня 13.10.1948 р. вночі большевики під маркою українських повстанців арештували Юргелю Ольгу Д. (село Колосова р-н Кременця). Виводячи її з хати, зав’язали очі і так провадили до криївки. В криївці робили допити. Цілий час їй закидали про донощицтво на МГБ, і що вона колись була гарна дівчина, а зараз стала сексоткою. Ольга зорієнтувавшись, що вона в руках большевиків, не призналася, а подержавши її кілька днів, звільнили з арешту».

«Дня 16.10.1948 р. ніччю до села (Валігури р-н Кременця) прибула провокативна група большевиків. Вони під маркою українських повстанців зайшли до гром. Лесика Олександра і забрали його, як с/о МГБ, сина Лесика Василя у р. 1925 р. Йому накинули шнурок, ніби вішати. Виходячи з хати решту родини пригрозили, щоб не слідили. Довший час не було відомо нічого про місце перебування Лесика Василя. Вкінці виявилося, що він на МГБ в райцентрі та по його матеріалах большевики переводять акції і арешти.»

«Дня 16.10.1948 р. група большевиків під маркою українських повстанців у вечері вдерлася до хати гром. Мельничук Теклі (село Комарівка р-н Кременця). Вони накинули їй на шию шнурок так, як нібито роблять українські повстанці сексотам МГБ, і забрали її з собою. Кілька днів про неї не було ніяких відомостей, а пізніше виявилося, що вона сидить в Почаєві на МГБ.»

«Дня 6.11.1948 р. вечором до секретаря с/р Джигайли Олександра (Бодаки р-н Вишнівця) зайшли двоє большевиків (прізвища невідомі), вдаючи з себе українських повстанців. У хаті вони стали жартувати з цілою сім’єю Джигайла. Жарти тривали кільканадцять хвилин, а після жартів сказали одітися Джигайлові, бо піде з ними. Коли Джигайло був одітий, то вони вивели його на дві р. Зав’язали очі і повели в село. Так вони походили по селі кільканадцять хвилин і зайшли до одної хати, де було вже більше більшовиків, які також вдавали з себе

українських повстанців. Тут Джигайлові, не розв’язуючи очей, стали казати, що він співпрацює з МГБ і тероризує мирне населення, за що треба повісити зараз в селі. Джигайло, почувши таке, став заперечувати і казати, що він не працює з МГБ, а скілько може, то допомагає повстанцям, коли тільки треба. Почувши таке, провокатори стали сильно бити і говорити, що він неправду каже, бо коли б він допомагав повстанцям, то населення на нього не нарікало б і не доказувало б, що працює з МГБ. І так, що селяни доказують провини, то треба повісити серед села. Джигайло почав проситися, щоб його не вішали, а запитали гром. Макоїда Олександра, що він, як тільки прийшов з ЧА, то допомагає повстанцям. Провокатори, ніби не зважаючи на свідчення Макоїда, вивели з хати і повели аж під с. Кривчики. А коли доходучи до села, закинули шнурка на шию і хотіли нібито вішати. Але в той час набігли інші большевики, які стали стріляти, а провокатор залишили Джигайла з зав’язаними очима і зі шнурком на шиї. Коли до нього прибігли большевики, ті, які стріляли, розв’язали очі, зняли шнурок з шиї і почали питати, хто він такий. Під час всієї цеї метушні та стрілянини між провокаторами та більшовиками Джигайло зорієнтувався, що це були не повстанці, а також більшовики, і вже до тих нічого не говорив. Большевики, які відбили його, забрали до райцентру на МГБ. Родичі, які залишилися вдома, не знали, де шукати Джигайла, бо не знали, хто його забрав. Аж на третій день голова с/ради сказав до його жінки, щоб вона занесла теплий одяг і харчі своєму чоловікові, який зараз знаходиться в РО МГБ». Вислідом став арешт Макоїди Олександра, якого через п’ять днів відпустили.

«Дня 8.04.1948 р. до с. Валігури ніччю прибула провокативна група більшовиків в числі 6 чоловік. Вони зайшли до вчительки Іщенко Галини (зі східноукраїнських земель) та почали її випитувати, чи вона знає когось із повстанців та чи вони до неї заходять. Учителька відповіла, що вона жодних повстанців не знає та до неї ніхто не заходить. Тоді один з провокаторів накинувся на вчительку, що вона большевицький донощик, та вимагав, щоб вона призналась чи підписала заяву про співпрацю з большевицькими органами поліції. Вони закинули їй на шию мотузок, вивели в сад та сказали, що її

повісять, якщо вона не признається про підписання заяви. Учителька думада, що це дійсно повстанці, та сказала, що вона анкету дійсно підписала, але про це призналася повстанцеві Вороному, який кілька днів тому назад до неї приходив. Тоді большевики учительку відпустили, а самі пішли в село».[14]

Певною мірою про масштаби агентурної мережі свідчать дані по Шумському p-ні (у тодішніх адміністративних межах). Станом на січень-лютий 1947 року у районі по лінії НКВД нараховувалося *89 агентів, по лінії МГБ — 60 чоловік, у квітні по лінії НКВД — 74 чоловіки, по лінії НКГБ — 40 чоловік, а також група самооборони («стрибки») — 140 чоловік.[7]

З метою дискредитації свідомих українців енкаведисти викликали їх по декілька разів у РВ НКДБ, поширюючи чутки про співпрацю з представниками радянської влади. Такі особи або знищувалися СБ, або змушені були переходити на інший бік, під захист радянської влади. Від січня до лютого 1946 р. у Шумському районі викликано у РВ НКВС жителів сіл: Сошище — 50 осіб, Ходаки — 56, Людвищі — 70, Боложівка — 65, Антонівці — 70, Кордишів — 80. У такий спосіб спецслужби домагалися скорочення соціальної бази повстанського руху. [18]

Не гнущалися представники влади, з метою формування агентури, використовувати і голодні роки 1946-47. Посвя- тенко А., уродженець Вінницької обл., у протоколах допиту, згадує загальний зміст промови співробітника НКГБ-НКВД напередодні його відправлення на західноукраїнські землі: «...говорив, що всі люди говорять, в СРСР нема хліба. Це нема хліба правда. В СРСР хліба є доволі, тільки так зроблено спеціально, щоб ослабити цих українсько-німецьких націоналістів, щоб вони не мали що їсти, а тоді їх можна буде скоріше знищити. Саме тепер є на це найкраща нагода, бо зі східних областей багато людей йде за хлібом в західні області. Отже між ними можуть іти туди наші кращі люди — агенти.» Таким чином, під виглядом жебрущих із Східної України, агенти ходили по селах, намагалися вступити у довірливі розмови із селянами, нарікаючи на радянську владу, завойовувати авторитет та намагатися влаштуватися на постійну роботу у господаря, звідки і вести розвідувальну діяльність. Даний агент таким чином працював. Посвятенко Антін відзначає, що

лише з його села (Михайлівка, Тирлівського р-ну) на Західну Україну було відправлено вісім чоловік, причому всі вони були із колишніх остарбайтерів, а відправили їх для «спокутування провини» перед владою. Сам Антін працював у селах Нападівка, Борсуки, Снігурівка, Бодаки.[12]

Система агентури. Попри загальноприйняте поняття «агент», сама агентурна мережа має вертикальну структуру, а агент є лише однією із її ланок. Сама структура складається із резидентів, агентів та секретних освідомлювачів.

Резидент. Найбільш кваліфікований та підготовлений представник мережі, який здійснює управління групою агентів та освідомлювачів. Як правило особа, яка пішла на роботу по ідейних мотивах або ж із любові «до мистецтва», користується в органах НКВД великим довір’ям. Має свої конспіративні квартири, на яких зустрічається зі своєю агентурою та отримує від неї зібрані матеріали. Постійне місце проживання, як правило, у місті та безпосередньої участі в інформаційній роботі не бере.

Під час конспіративних явок, які відбуваються строго по графіку, навчає агентів та освідомлювачів, як писати донесення, як збирати та константувати матеріали, зберігати таємниці, та дає конкретні завдання до наступної зустрічі. Кожен із підлеглих знає лише його псевдонім. Сам резидент у своїй роботі контактує та підпорядковується оперативному працівнику НКВД-НКГБ та від нього отримує вказівки. Подекуди резиденти підшукують на своє місце здібних агентів, а самі переходять на легальну роботу в оперативний апарат НКВД-НКГБ.

На західноукраїнських землях резидентура організована практично повністю із службовців з Придніпров’я, які займають офіційне становище у різноманітних відділах та установах (працівники райрад, інспектори шкіл, директори шкіл, учителі, завідуючі млинами, молочарнями та ін.).[8]

Терещенко І., уродженець Дніпропетровської обл., під час провокативної бесіди із повстанцями зазначив, що «...коли закінчилася війна з Німеччиною, тоді нас партійних, комсомольців та добрих активістів безпартійних зорганізували в окремі відділи, завдання яких було, за словами полковника політрука, допомогти якнайскоріше українсько-німецьких

націоналістів винищити, які є в Західній Україні. ... на другий день, після того виступу політрука, нас забрав ротний ком.ст.лейт. Афанасенко і ми всі поїхали в Західну Україну в Станіславську область. Тут ми ходили на акції проти бандерівців. О, я вже не одного бандита вбив. Я вбивав навіть жінок, які носили їм їсти. Ми вбивали всіх, щоб тільки дізнатися, що це є прихильник бандитів. Коли ком.[андир] посилав мене арештувати когось, то я заки доведу до ком.[андира], то по дорозі його вб’ю.» Спійманий та ліквідований цей агент був у червні 1947 р. між Малими та Великими Вікнинами.[12]

Агенти. Агент, як і резидент, досить підготовлений, здатний самостійно виконувати важливі завдання та відриватися від свого керівника (оперативного працівника) на досить значний період часу. Головне завдання агента — проникнути всередину ОУН або підрозділу УПА та завоювати довір’я серед керівництва організації або командного складу військового підрозділу. Таке довір’я завойовується «надзвичайною активністю» агента, направленою проти «ворогів», внаслідок чого вводить в оману керівників українського підпілля та командирів військових підрозділів. У такому становищі агенти знаходяться до того часу, поки не виконають свої завдання. За характером своєї діяльності вони бувають кількох типів. Внутрішні агенти проникають у структури ОУН та УПА з метою виявлення місцеперебування керівників, збору інформації про них, місцезнаходження бункерів, вивчення підрозділів, озброєння, обмундирування, плану дій, місць постоїв, джерел забезпечення. Агенти-пропагандисти засилаються спеціально для поширення більшовицької пропаганди, для підриву моральної стійкості, особливо в підрозділах УПА. Одночасно з викрикуваннями патріотичних фраз говорять про безперспективність боротьби, про моральний занепад, про силу більшовицької держави, успіхи на фронтах та ін. Це поширюється не тільки серед стрільців УПА, але й серед мирного населення під час постою на квартирах. Завданням агентів-терористів є ліквідація високоавторитетних провідників ОУН та талановитих командирів УПА.

Основу агентів даного плану становили колишні учасники національного руху. «Беручи до уваги, що частина тих, що з’явилися з повинною, має широкі зв’язки з керівниками

11'

I^і"

оунівського підпілля і УПА, а також добре ознайомлена з конспіративними порядками антисовєтського підпілля, частину цих людей ми почали використовувати спочатку як окремих агентів- бойовиків, а пізніше — у бойових групах особливого призначення, названих нами спеціальними групами.

Агенти-бойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУН-УПА».

Розробкою окремих осіб-фігурантів займаються агенти- квартирники та зовнішнього нагляду. Дані агенти приглядаються до певних осіб, ведуть за ними спостереження, налагоджують особисті знайомства з метою вербування. Як правило, вони займаються «розробкою» священиків, учителів, директорів різних закладів та інших осіб, які займають офіційне становище.

Секретні освідомлювачі — найбільш чисельна та найбільш небезпечна категорія. їхня небезпека саме в їх чисельності, так як за короткий час органи НКВД-НКГБ сформували густу сітку освідомлювачів у всіх населених пунктах краю. Основним їх завданням є слідкування за повстанським рухом: коли, скільки і куди проходять підрозділи УПА через село, яка зброя, де квартирують, звідки беруть харчі, хто варить їсти, де зупиняються, наявність у селі керівних осередків, де знаходяться бункери, хто в селі станичний, зв’язковий, зв’язкова хата, розвідники, кур’єри, сільська охорона, стежки, якими можна обійти застави. Так як у кожному селі було не менше п’яти освідомлювачів, та враховуючи їх місцевий характер, робота давала вагомий результат. [8]

Так старший о/у Почаївського ОУР РО МВД Баришев П. Г. у 1946-1947р р. створив агентурну сітку із 12 осіб, з них по одному із Ридомля та Юридики (р-н Затишшя), шість із Нового Почаєва, решта за місцем проживання зазначена не була. Крім цього дільничними міліціонерами, які обіймали по чотири — п’ять сіл, були створені «бригадмільці» — таємна міліція.[13]

Враховуючи, що основу освідомлювачів становив місцевий елемент, органи НКВД-НКГБ ним не дорожили, і у випадку їх виявлення та знищення вони вербували нових.[10] Але у випадках, коли органи втрачали «цінного» освідомлювача,

енкаведисти проводили масштабні показові акції, що викривало агента повністю. «Дня 23.01.1948 р. до с. Горинка прибула група большевиків в числі 40 осіб на чолі з нач. РО МГБ Сорокіним. У селі вони перевели облаву, а після переведення облави нач. РО МГБ Сорокін дав наказ голові с/р, щоб він зібрав селян на мітинг. Селяни на мітинг не йшли, але військо, яке було в селі, зігнало селян на мітинг. З промовою виступив нач. РО МГБ Сорокін. Говорив про зліквідованого сексота Герасим’юка Степана з цього ж села, та про те, що селяни допомагають бандітам... . Продовжуючи свою промову, він сказав: «...По смерті Герасимюка Степана буде нести траур цілий СРСР». У лютому в зв’язку із тим же вбивством «більшовики перевели в селі й по хуторах велику облаву». Подібна ж акція відбулася 21 лютого 1948 року у с. Потуторів Великодедеркальського р-ну після вбивства Мудрика Павла. 22 лютого 1948 року, після вбивства СБ у с. Коханівка (р-н Вишнівця) Казьмірчука М. і Казьмірука (як донощиків), на зборах села представник НКВД говорив: «За этих людей можно отдать палавину Западной, бо это действительно наши — советские люди».

«Дня 8.08.1948 р. ранком до села (Борсуки) прибуло 70 осіб большевиків на чолі з нач. РО МГБ майором Риндюком... Вони прибули на похорон зліквідованих українськими повстанцями большевицьких вислужників. ... З промовою виступив упов. РК КП(б)У Федотов, закликаючи пімсти смерти «кращих» радянських людей, що погинули від «бандитів».

«Дня 20.09.1948 р. ранком до села (Білка р-н Ланівці) прибула група большевиків в числі 30 осіб, на чолі з о/у РО МГБ Свістунова, Ілінцова і роб. РО МВД Тарараки. Вони зробили трус в гром. Гончарук Олекси, нічого не знайшли і пішли біля школи та полягали на траві. У цей час відбувся похорон зліквідованого українськими повстанцями большевицького вислужника Кононюк Хотини. Місцевий священик не хотів її взяти до церкви. До похоронного походу прийшли большевики і Тарарака сказав: «Всіх умерших вносите до церкви, а її не хочете. Зараз візьміть її до церкви, бо це найкраща радянська людина». Побачивши, що так мало людей бере участь у похороні, большевики пішли в село і гонили селян на похорон, селяни втікали. В час похорону всі большевики були в церкві...

Дня 22.09.1948 р. до села прибув упов. УМГБ майор (прізвище невідоме) і зо/у РО МГБ Ілінцовим, що був у селі, ходили хата в хату і розпитували селян про зліквідовану повстанцями Кононюк Хотину. Питали, як вона жила з населенням, що про неї люди говорили і т.п. Селяни відповідали, що це була така людина, що кожній владі служила. Коли були поляки, то вона була полька, коли прийшла рад. влада, то вона комуністка, а як були німці, то була німкеня».[14]

В офіційних документів самі представники органів НКВД- НКГБ відзначають низький рівень агентурної роботи та її якість. «Робота з агентурою знаходиться на низькому рівні... Якість агентури по всім даним невисока. Кваліфікованих агентів, у безпосередньому Управлінні МВД, мало.

Вихованням і направленням роботи агентів особистий склад ОББ УМВД займається надзвичайно слабко...

Агентурні дані, як основу чекістсько-військових операцій, використовуються рідко. Звідси напрошується висновок про пряму недооцінку агентурної роботи як в УМВД, так і в райвідділах».

Про «кваліфікованість» агентури, свідчать такі дані: з 1 серпня по 15 вересня 1946 року на території Західної України організовувалося 27243 засідки, з участю в них більше ста тисяч чоловік. Вказаними засідками вбито і захоплено лише 48 чоловік.[3]

Завдання тадіяльність. У «Повідомленні про агентурну роботу НКВД і КГБ» чітко визначені основні завдання, які стояли перед агентурою:

Зайняти керівні посади в УПА та підпіллі, обсаджувати їх своїми новими агентами.
Поширювати зневіру та брехню.
Ліквідація «вартісних» членів УПА та підпілля.
Розвідка господарчих складів УПА.
Підготовка списків осіб, які уникли мобілізації та родин членів ОУН або УПА з метою їх виселення у Сибір.
Знищення командирів УПА під час боїв.[10]

У другій половині 40-х рр., коли масштаби партизанської боротьби пішли на спад, головним завданням агентурної мережі було викриття підпілля. Показовою в цьому плані є справа

Смикуржевського Петра Васильовича, 1920 р.н., м. Кременець, Безіменний заулок, ч. 5, ч. дому 2 при вул. Вишневецькій. Агент МГБ від 03.08.1946 р. під псевдо «Кравець». У 1941-1944р р. перебував у відділі поліції та загону Бульби-Боровця. Взимку 1944-1945 рр. переховувався у криївці у себе вдома та зумів легалізуватися. Навесні 1945 р. сестра Ніна привела на схованку членів українського підпілля «Омелька» — Бойка В., «Гірняка» та «Мамцю», пізніше приєднався «Богун». Аморальна поведінка «Омелька», через якого отруїлася сестра Петра Леся (вона була від нього вагітною), та загроза втрати майна через родині сварки, у які втрутився «Омелько», створила напружені стосунки між Петром та «Омельком». Ніна, яка приревнувала «Омелька» до іншої сестри Зої, зголосилася до співпраці з МГБ та здала їм Петра, який, рятуючи себе, пішов на співпрацю, ставши агентом МГБ під псевдо «Кравець». У парі був завербований Сукенник Юрій Андрійович («Юрко»), уродженець села Биківці, студент медінституту у Кременеці. У ході слідства Смикуржевським Петром було визнано участь у наступних справах:

пошуки «Омелька». Після конфлікту «Омелько» не з’являвся на схованці у «Кравця». Ситуацію змінив вирок вищого проводу підпілля від листопада 1945 року про страту «Омелька» за аморальну поведінку. Він переховувався від усіх, і в кінці кінців був знищений без участі агентів.
«викриття «мельниківського» підпілля». Ця справа була певною мірою надуманою. П. Смикуржевський був у неї втягнутий випадково через агента «Юрка» Савчуком О. П., уродженцем села Тетильківці, де і знаходився центр «підпілля». Дане «підпілля» мало як антирадянське, так і «протибанде- рівське» спрямування (його основу складали представники однієї родини, які певною мірою були ущемлені «бандерівцями»). Розробка цієї організації МГБ велася виключно в інтересах виходу на «бандерівське» підпілля, а коли цього не сталося, «мельниківці» були заарештовані, а більша частина пізніше відпущена на свободу.
справа «Богуна». Член підпілля, діяв у районі Тетильківці, Людвищі, Вілія. Після розробки був виведений «Кравцем» та «Юрком», які, вдавши із себе членів українського

підпілля, передали його в руки МГБ, де він і був завербований, піддавшись обіцянкам повернути дружину, вислану у Сибір. Новий рейд трійки агентів був перерваний СБ УПА.

справа Ганни Синюк та Анни Брацлавської. Обидві дівчини на даний час були поза межами підпілля, втративши зв’язки та намагаючись їх налагодити. Ганна Синюк, санітарка УПА, уродженка с. Тетильківці, була убита «Кравцем» та «Юрком» у лісі в червні 1947 р. Брацлавська Анна, санітарка УПА «Катя», уродженка с. Людвищі, була спровоковано витягнута у Кременець (спрацювала «легенда» про підпільний статус агентів), потрапила під контроль МГБ, але якимось чином вислизнула. У січні 1948 р. вона була в підпіллі, невідомо у якій якості, та дала характеристику діяльності МГБ щодо формування підпільних організацій.
провокації серед українського підпілля. Під виглядом повстанців провокували дівчат — зв’язкових по виявленню схронів підпільників. У переважній більшості ці провокації не вдавалися: дівчата або розкушували провокаторів, або, як виявлялося пізніше, уже були завербовані іншими працівниками МГБ. Щоб завоювати довір’я в повстанців, агентами «Кравцем» та «Юрком» було організовано «викрадення» пораненої санітарки УПА Лесі Данилюк, уродженки с. Людвищі, з лазарету в Шумську, але навіть у важкому стані вона їх «розкусила», після чого була повернута «емгебістами» назад у госпіталь.

При зізнанні «Кравець» нараховує 19 агентів МГБ з якими він мав стосунки, причому 16 з них були розроблені Кременецьким МГБ, серед них: Сукенник Ю.А. — «Юрко»; Журик — за німецької окупації працював у шевській артілі в Антонівцях, з приходом більшовиків прийшов з повинною та активно співпрацював із НКВД; о. Каранковський С. — обласний благочинний, мешкав на Туниках (м. Кременець); Шеремета Н. — старший інспектор райфінвідділу; Омельчук С. — рідна сестра дружини «Кравця», у час його переховування у схованці була заарештована НКВД, де була «порядно вибита», але не призналася, у якості агента працювала побіжно — нею користувалися для виконання певних доручень, але підписку вона не давала; Смикуржевська 3. — учениця, примусили зробити підписку; Жуков 1. — немісцевий, шваґер

Смикуржевського, підписався з метою, щоб «зігнати його з світу» та отримати у власність майно; Ключ М. — найстарша сестра, обмовила брата Петра за його дії під час німецької окупації; Шеремета С. — бувший «мельниківець», слідчий Комаров казав, що купив його за «буханець хліба»; отець Трофимлюк 3. — священик с. Тетильківці; Шевчук С. — підписав заяву про співпрацю; Захаржевський В. — працівник туберкульозного диспансеру; Мельник Н. — жителька с. Вілія, після арешту за переховування підпільниці була звільнена та почала активно цікавитися підпільним рухом, вела провокативні розмови з селянами; Томчук С. — уродженка с. М. Фільварки, виконувала функції санітарки при УЧХ та зв’язкової при кущі, робила перев’язку «Каменеві» — Яськевичу, який пішов на співпрацю із більшовиками, у висліді чого у 1945 р. була заарештована НКВД, змушена була підписатися, про що призналася СБ та була усунута від роботи. Вдруге заарештована 1947 р. та під тортурами видала дві криївки кущового «Вира», після чого була звільнена; Лукащук 1. — голова с/р у Тетильківцях, у 1944-1945 рр. активно допомагав УПА, хоча був схильніший до «мельниківців», після арешту 1946 р. та зміцненням позицій радянської влади почав ходити по селі та виказувати осіб, які співпрацювали із УПА. Два сини ув’язнені за співпрацю з УПА.[13]

Наскільки було поширеним факт зрадництва видно по долі трьох боївок, які діяли на півночі Кременеччини та суміжних територіях.

На терені Лішня-Стіжок-Голуби-Ситарі-Буща-Шепетин у 1945-1947 рр. діяла боївка з 10-ти осіб, у завдання якої входило винищувати сексотів та агентурну мережу, яка була тісно пов’язана із діяльністю боївки Горошко, яка діяла у Вербів- ському районі Рівенської області. У квітні 1947 р. частина боївки, у числі трьох бойовиків, була знищена в криївці біля с. Голуби підрозділом Кременецького НКВД під керівництвом полковника Кобозева. У планшетці найстаршого, за чутками селянина із Антоновець, було знайдено список сексотів, що їх місцевий провід засудив до смерті. Це свідчило про те, що рішення про смертну кару приймалося на місці, а з другої сторони Кобозев у приватній розмові зазначив, що список був

правдивий. Як пізніше виявилося, цю криївку зрадив Марчук як помсту за страту його двоюрідного брата — М. Марчука з Шепетина. У свою чергу зв’язкового цієї боївки «Василя» з Старої Михайлівки видала його наречена Євгенія з с. Ситарі, яка працювала під керівництвом Олі Горошко (дружини керівника сусідньої боївки): причиною стало залицяння «Василя» до Олі, за що він і поплатився, коли його схопили у червні 1947 р. біля Малої Андруги. На літо 1947 р. боївку було знищено. Друга лоївка (Горошко) потрапила у засідку між Кременцем і Смигою та загинула.

Третя боївка під проводом «Дівки» оперувала у районі Божа Гора-Королівський міст-Бережці-Гаї. До осені 1947 р. вона знищила 18 партійних та державних функціонерів, а сам «Дівонька» — шість лейтенантів НКВД. З лиця він був подібний до молодої дівчини, ходив у жіночому одязі, бував на забавах і офіцери домовлялися з «дівкою» про зустріч, при якій вони і гинули. «Дівка» мав наречену і вона з невідомої причини видала його НКВД: операцію проводив Кравченко, і під час засідки у Бережцях бойовика було вбито на вулиці. [5]

Ліквідація агентурної мережі Службою Безпеки. Служба Безпеки українського підпілля проводила активну роботу, спрямовану на виявлення та ліквідацію агентів НКВД-НКГБ та МГБ. У вище згаданому підручнику для слідчих СБ УПА «Агентура НКВД-НКГБ в дії» дається детальна інструкція по даному напрямкові роботи. Його автори відзначають, що переважну кількість справ доводилося вести без допомоги свідків, без наявності компроматів та компрометуючих обставин (звільнення об’єкта з-під арешту радянських органів не завжди можна приймати за компроментуючий фактор). Найчастіше доводилося затримувати особу, мотивуючи неточними підозрами або ж фактом звільнення з-під арешту. Єдиною допомогою при проведенні слідчих дій є стандартність та штампованість вербування агентури НКВД-НКГБ.

Практикою було встановлено, що 75% всіх звільнених з- під арешту завербовані. Це був головний критерій при підході до даних осіб, але головним завданням було перетворити підозри у впевненість, а пізніше у факт.

Першим кроком у роботі з підозрюваним є виявлення його визначальної риси характеру (брехливість, говірливість, хвальба, амбіції, байдужість, скромність, обережність та ін.). Це визначається при розмові з підозрюваним на тему, яка не має ніякого відношення до затримання, але є цікавою для нього. Саме тут і виділяються перші неправдиві моменти, які допускає об’єкт, саме це можна використати пізніше у ході дізнання.

Наступним кроком є пропозиція написати детальну автобіографію та її скрупульозна перевірка, причому увага звертається не лише на самий об’єкт, але й на членів його родини, родичів, їх місце роботи, відношення до національного руху та ін. Якщо в результаті даної роботи не було знайдено компрометуючих фактів, то розкрити справу буде проблематично взагалі. У випадку виявлення 2-3 фактів неправди у підслідного виникає, як правило, стан психічної некомфортності. Цього можна досягти лише при умові психологічної врівноваженості самого слідчого.

Після цього особі чітко доводиться до відома те, що він знаходиться на допиті із всіма виходящими з цього наслідками. Слідчий має звертати увагу на саму поведінку підслідного, особливо в момент його відповіді на «некомфортне» запитання. Важливою умовою слідчого процесу є спокій при вислуго- вуванні підозрюваного та досягнення максимальної деталізації змісту розповіді. За рахунок цього можна досягти головного завдання слідчого процесу — розкриття суті легенди, яка була прийнята під час вербування, та примусити підозрюваного її заперечити.

Рекомендувалося запровадження «конвеєрного» методу, у ході якого слідство поперемінно проводить троє слідчих, які мають свої підходи та методи, та на основі деталізації свідчень, їх порівнянь приходили до певного висновку щодо підозрюваного.

Окремо розкривається і питання про використання методів «технічного» допиту або, як інакше його називали, «допит третього розряду», простіше кажучи, фізичні тортури. Відзначається, що дані методи в роботі даного типу відкинути неможливо, але надання їм першочергової ваги є явищем недопустимим, а при правильному та послідовному слідчому

процесі вони будуть мати лише винятковий характер. Та й матеріали, добуті таким способом, у більшості випадків піддаються сумнівам. Єдиною вагомою підставою для їх використання є момент, коли підозрюваний у своїх показах під час слідчих дій безнадійно заплутався, а в подальшому відмовляється від доведених на той момент фактів. Якщо ж у ході попереднього слідства таких фактів отримано не було, то використання методів «технічного допиту» наслідків не дасть.[8]

Про небезпеку масового використання даних методів зазначав і шеф СБ Микола Арсенич, який визнавав: «Якщо ти будеш бити чоловіка, то він признається, що він є цар Абіссінський».

На жаль, у переважній більшості на практиці частіше використовувався останній, «технічний» метод слідчих дій, що було зумовлено цілим рядом чинників. Внутрішня причина полягала у малокваліфікованості основної частини працівників Служби Безпеки, що було зумовлено як низьким рівнем їх освіти, так і відсутністю відповідного досвіду роботи, який з’являвся лише з часом. Саме брак часу й був другим визначальним фактором, який відбивався на кваліфікації слідчих дій: на відміну від органів КНВД-НКГБ та МГБ, СБ працювало у підпільних умовах, тому саме від швидкості та ефективності їх дій і залежало подальше існування підпілля як такого. І третім важливим фактором була провокативна діяльність радянських органів: вони не тільки насичували підпілля та збройні підрозділи своїми агентами, але й розгойдували атмосферу підозр та недовіри в рядах самих підпільників. Вони підкидали есбістам фальшиві радянські агентурні списки, робили фотомонтажі, провокативно викликали значну частину населення у відповідні органи з однією метою — розкрутити маховик репресій зі сторони Служби Безпеки, добитися дискредитації самої служби, тих людей, які проводили слідчу роботу і вкінці і саму ідею національного руху як злочинну. [16]

Наведений нижче документ стосується Острожчини, але сам принцип роботи радянських органів був характерний для всієї системи.

«... 6. Острогским РО НКВД через агента «МАЛЫЙ» было установлено, что в с. Мощаница проживает на нелегальном

положении участник боевки СБ «ГАРЬКАВОГО», псевдо «БУРЯ», которому удалось скрыться в момент разгрома боевки и убийства «ГОРЬКАВОГО».

Это обстоятельство было использовано Острогским РО НКВД для компрометации «БУРИ» перед бандитами.

18 декабря 1945 г. на имя ТАЛАЩУКА Максима — отца одного из убитых участников боевки «ГОРЬКАВОГО» — было написано письмо на украинском языке следующего содержания:

«Дядько Максим, вашого племінника Грицька, я сьогодні довідався, забив із СБ по псевдо «БУРЯ». Ми хочемо його спіймати, но нам немає часу через те, що ми переходимо далі. Через цього зрадника згинула вся боївка «ГОРЬКАВОГО», за що йому буде сувора росплата, як я повернусь.

Слава Україні. Героям слава.

Друг вашого Грицька командир УПА.

18 грудня 1945 року».

Через секретного осведомителя «БЫСТРОГО» этот грипе был подброшен к дверям квартиры ТАЛАЩУКА.

21 декабря 1945 г. Нами было установлено,что в дом, где находился со своей любовницей «Буря», зашли бандиты и потребовали кушать. «БУРЯ», предупрежденный своей подругой об угрожавшей опасности скрылся через окно, оставив винтовку, которую бандиты забрали с собой.

Немедлено «БУРЕ», через родных, нами было передано письмо с предложением явиться с повинной, на что последний дал согласие. При негласной встрече «БУРЯ» нами был завербован и дал обещание убить господарчего СБ «ЧУМАКА», а затем забрав у него оружие, убить 2 бандитов, оставшихся от разгромленной боевки «ГАРЬКАВОГО».

О результатах будет донесено в следующей докладной записке. ...

Секретарь Ровенского обкома

КП(б)У/Бегма/

Начальник управления НКВД

УССР Ровенской области, генерал-майор/ В.Трубников/. 5.01.1946 г.» [9]

З однієї сторони такі провокації давали можливість розширити агентурну мережу, а з другої це приводило до панування атмосфери тотальної недовіри та підозри, наслідком чого було вибивання доказів будь-якими способами та значний відсоток страчених підслідних.

Досить часто провокативні дії МГБ-НКВС були спрямовані на винищення серед мирного населення руками СБ представників національно свідомих родин. Данило Шумук у своїх спогадах «Пережите і передумане» наводить розповідь членів СБ на території округу «УПА — Південь», події яких відбувалися у другій пол. 40-х р р. Керівник СБ «Смок» «висмикував» із кожної національно свідомої родини когось одного і знищував, звинувачуючи їх у співпраці із НКВС, причому під молох репресій потрапили у переважній більшості ті родини, у яких один із членів сім’ї займав важливий пост у національному русі. Чим же він мотивувався у своїх діях? «Мотиви» в нього були. Ось наприклад, у нашому Дермані одного разу було так: невелика група чекістів на краю села зайшла до однієї хати вечеряти. ... І раптом про це хтось доповів Смоковій любовниці, яка в підпіллі проходила за його дружину, а та оповіла Смокові і сама забажала піти з боївкою СБ, яка завжди була в охороні свого шефа, щоб пополохати тих зухвалих чекістів. Смок, звичайно, згодився на ту «операцію». Хату обстріляли. Чекісти повтікали. Один лише чекіст «з переляку» забув свою планшетку. Любовниця Смока підібрала ту планшетку, і навіть не дивившись, принесла її своєму любасові. Смок швидко розглянув усі папери, які були в тій планшетці, і знайшов там, якраз те, що йому було найбільше потрібно. Там був список усієї агентури НКВД в селі Дермані. В отой список агентів були занесені члени найвидатніших націоналістичних родин нашого села. Були навіть і їхні доноси. Оце ж той список і був незаперечним мотивом для арешту, знущань і смерти тих людей. Ті Смоківські «незаперечні мотиви» і його розправи схвилювали всю Крем’янеччину й Рівенщину. І ось одного разу сповістили Смока про те, що в районі Мізоча на хуторах відбудеться конференція ОУНівців, отже йому доручили забезпечити охорону тих хуторів. А по всіх стежках і доріжках виставили секретні пости,

про які Смок не знав. Ті секретні пости затримували й обшукували всіх тих, хто йшов або їхав до Мізоча або Рівного. І ось в однієї дівчини, котра йшла з Дерманя до Мізоча, було знайдено донос про місце, час і кличку тієї конференції. Дівчину затримали і відвели туди, де було потрібно. Вона відразу сказала, шо ту записку їй дала Смокова дружина. Відразу звели їх віч-на-віч. Смокова любаска, сповнена цинізмом, без особливих запитань, з виразом самозахоплення розповіла про свою агентурну діяльність у нашому підпіллі. Із свідчення тієї любаски виявилося, що вона — кваліфікований агент НКВД, що вона за спецзавданням пробралася в підпілля й стала «любаскою» Смока, і що сам Смок довго був лише її сліпим знаряддям. І виявилося ще таке: щойно недавно, недалеко Мізоча на постою Смока, вона зробила так, що по організаційній кличці до нього на явку прийшли відповідальні працівники НКВД. І, перелічивши всі його злочини, зроблені за посередництвом неї, за велінням НКВД, поставили його в безвихідне становище і запропонували йому разом зі своїми колегами з НКВД працювати вже свідомо на користь чекістів. Сам Смок, викритий свідками, також признався. Оце такий жахливий кошмар був у нашому Дермані.»[20]

Сам автор спогадів, аналізуючи вищенаведену історію, відзначає момент легендарності, але разом з тим вона прекрасно висвітлює підступно-провокативні методи діяльності НКВД- МГБ супроти національного руху.

А потрапивши у руки СБ, за наявності компроматів, подібних як у вищезгаданому уривкові, признання у особи, яка підозрювалася у співпраці із радянськими органами, було справою техніки.

«... За столом сидів слідчий, а перед ним допитуваний, якому заздалегідь був накинутий на шию короткий шнурок з дерев’яним зашморгом, якого держав у руці есбіст. Після допиту на знак допитуючого цей есбіст, що тримав шнурок, моментально його закручував, перериваючи горло допитуваного. Тоді його тягнули в сусідню кімнату, де на одну купу скидали голих допитуваних, а на другу купу — одяг і речі... На другу ніч їх вивозили й тайно в лісі чи в полі закопували». [16]

Особливо значних масштабів дані явища мали місце, коли один із керівників проводу СБ одного із рівнів був агентом НКВД-НКГ.

Незважаючи на загальноприйняте твердження про безконтрольну діяльність есбістів, каральна функція здійснювалася на основі відповідних розпоряджень вищих структур. Відповідно до «Наказу комендантам СБ ВН 3/3 і 2/2 та комендантам ВР-ів» від 26 травня 1944 р. покарання людей здійснювати лише через доказ вини. Колективне покарання не повинно мати місця, «не вільно через одного члена родини карати цілу сім’ю». Право ліквідації ворожого елементу надається станицям ВР і вищим. Покарання смертю не члена ОУН здійснюється на основі протоколу слідства, підписаного комендантом станиці, слідчим і одним членом справового звена. Справу покарання члена ОУН рішає організаційний суд ВН, на якому слідчий СБ виконує функції прокурора. Підрайонові станиці не мають права приймати рішення про ліквідацію особи. Рекомендується не видавати наказів, які неможливо виконати, наприклад, не ходити жителям сіл, не членам ОУН — УПА, у місто. [10]

У більшості випадків накази про знищення надходили із вищого проводу, попередньо вивчалися справи підозрюваних. Одна із таких справ стосується Олексюка Олександра Івановича, 1911 р. н., уродженця с. Гаї(хутір Олексюки). 1944 року при сприянні священика Гапона, за мед він отримав чистий бланк повістки, за рахунок чого на певний час зумів уникнути мобілізації у радянську армію. Оформився за хабар на роботу у Кременецьку шахту. Під час нової мобілізації двічі утікав з поїзда, переховувався до вересня 1946 р., легалізувався через документи про хворобу, отриману в Донбасі на шахтах. Оформився на роботу в УШОСДООР, але за хабар оформляли трудодні, а сам він на роботу не ходив. Був викликаний на допит в НКВД за обмови Є. Хмель з Гаїв у зборі обмундирування та продовольства на користь УПА. Звичайно, дані факти із біографії Олексюка О. не могли не насторожити СБ, але в ході слідства було накладено резолюцію: ліквідувати не можна.[13]

ЗО

Варто відзначити, що ліквідація агентів чітко фіксувалася у зведеннях та звітах СБ, що дає можливість визначити масштаби та суть мотивів, які спонукали до ліквідації їх.

«Дня 20.02.1948 р. в с. Духів прибув уповн. по поставці молока і м’яса Мидлюк з Пафомовим (Мидлюк — сексот, активіст із с. Града, втік у Крем’янець і нещадно грабив селян, перевиконуючи норми поставки) і цим разом нещадно гонив людей ... Повертаючи вечером із села в Крем’янець, по дорозі стрінулися з повстанцями за селом біля лісу. Повстанці відкрили вогонь і ранили Мидлюка, який помер, а Парфомов утік...

Дня 15.02.1848 р. в с.Залісцях було зловлено повстанцями большевицького вислужника — начальника істреб. бат. Жука П. Він без перестанку тероризував населення цього ж села, а також інших сіл. Старався в селі втретє зорганізувати істреб. бат., ловив з більшовиками молодих хлопців, замикав до льоху, побивав, змушуючи взяти зброю до рук. Арештовував селян, грабив за невиконання поставок, побивав селян і т.п.

Коли цей вислужник був зловлений повстанцями, населення втішаючись, дякувало повстанцям, відчуваючи свою підтримку в селі...

Дня 20.08.1948 р. українськими повстанцями було покарано через повішення большевицьких донощиків (село Крижі), які не давали мирному населенню спокою та перешкоджали рев. рухові: гром. Смочука Ілію А. і Бабій Настю Михайлівну. Донощикам на грудях були причіплені таблиці з написом «Сексотів і донощиків карає народ. Смерть зрадникам.»

«Дня 8.07.1848 р. українськими повстанцями було знищено активного большевицького агента Бойка Євгена Матвійовича (село Шпиколоси), який вже цілий рік працював з органами МГБ...

Дня 10.08.1948 р. українські повстанці покарали карою смерті через розстріл большевицького вислужника, бійця істреб. бат. Барана Ілька (село Бережанка р-н Ланівці). Він водив большевиків на засідки, доносив їм про повстанців і селян, які допомагали повстанцям. Будучи істребком, грабив мирне населення.

Дня 21.08.1848 р. українські повстанці зліквідували большевицького вислужника Коберника Василя Сидоровича

(с. Влащинці р-н Ланівці). Будучи зав. млином, він довідувався від людей про всякі протибольшевицькі виступи між селянами і повідомляв МГБ. Брав участь у вивезенні на Сибір мирного населення. Останньо скривався перед українськими повстанцями, боячись, щоб не покарали за народні кривди.

Дня 1.08.1848 р. українські повстанці зліквідували большевицького вислужника істребка Калітіна Максима (с. Великі Куськівці р-н Ланівці), який робив труски за ⁴ українськими повстанцями, помагав большевикам грабити і сам грабив українське мирне населення.

Дня 4.08.1848 р. українськими повстанцями зліквідовано большевицького вислужника Заєць Трифона Яковича (с. Жуківці р-н Ланівці), який активно помагав большевикам у боротьбі проти українського рев. руху, а також шкодив мирному населенню.

Дня 20.08.1848 р. ... зліквідували большевицьких вислужників: Глібова Дмитра Григоровича, Парія Зенона Григоровича і Кавуна Мойсея Васильовича (Краснолука). Глібов був у час польського панування конфідентом польської поліції. А з приходом большевиків став донощиком МГБ. У 1945 р. вступив до міліції й арештував селян: Глібова Віктора, його І сестру Фросину та Українець Анну, закидаючи їм співпрацю з українськими повстанцями. Парій 3. у 1943 р. помагав большевицьким партизанам грабувати українське населення і від часу приходу большевиків доносив про рухи повстанців у селі. Кавун М. був активним донощиком МГБ і доносив про рухи українських повстанців у селі, виявляв втаєну худобу населенням перед большевиками, а також і поле.

Дня 29.08.1948 р. українські повстанці зліквідували большевицьких вислужників: Кузу Олексу Миколайовича і Черняк Наталку Юстинівну (Нападівка р-н Лановець). Куза був організатором істребків у селі, доносив большевикам про рух українських повстанців у селі, а також помагав большевикам грабити українське мирне населення. Черняк була донощиком МГБ і завжди на своїй квартирі конспіративно передержувала групу большевиків на чолі о/у РО МГБ Циганова та шкодила українському населенню в його таємницях.

Дня 18.08.1948 р. українські повстанці зліквідували большевицького вислужника Ткачук Володимира (Передмірка), який був активним шкідником українського населення. Одержав від РО МТБ ППШ та три гранати Ф1.

Дня 18.09.1848 р. ... українськими повстанцями зліквідовано большевицького вислужника Кононюк Хотину (с. Білка, Лановецький р-н), що була активним шкідником українського населення. У 1948 р. арештована СБ ОУН, а вирвавшись з-під арешту, дальше доносила большевикам про рев. рух і місцевих селян, які симпатизують українським повстанцям.

Дня 24.09.1848 р. українські повстанці зліквідували большевицького вислужника Карп’юка Кирила (с. Малі Куськівці р-н Ланівці). Він активно шкодив українському населенню і ховався перед українськими повстанцями.

Дня 26.09.1948 р. українські повстанці зліквідували двох большевицьких ви служників (с. Білозірка), що були активними шкідниками українського народу.

Дня 31.10.1948 р. українські повстанці знищили в селі (Града) большевицького вислужника Гамеру Карпа, який вже майже рік часу втікав від повстанців, бо знав, що повстанці знають про нього, про те що він працює з МГБ і вже не одному селянинові в’ївся в шкіру.

Дня 10.10.1948 р. українські повстанці в селі (Малі Бережці) знищили большевицьких донощиків: Горобця Михайла, Горобця Петра, Горобець Домку і Горобця Сергія. Вони доносили большевикам, що робиться в селі, і про рухи українських повстанців.

Дня 12.10.1948 р. в селі українські повстанці знищили большевицького вислужника с/о Горобця Івана Андрійовича. Він, будучи ще в армії, видавав односельчан.

Дня 17.10.1948 р. українськими повстанцями було знищено с/о Савчука Олександра (Попівці), який видав дня, 27.9. ц. р. на хуторі Весела криївку, де згинув кущевий Шугай і його боевик дг. Хмара.

Дня 9.10.1948 р. українські повстанці зліквідували в селі (Буглів р-н Ланівці) двох большевицьких вислужників: гром. Кушпера Онуфрія і його сина, які доносили большевикам про

рух українських повстанців у селі, та були активними шкідниками українського населення.

Дня 25.11.1948 р. в селі (Будки) українські повстанці знищили большевицького вислужника — тайного співпрацівника большевицьких поліційних органів — Шимчука Якуба. Також було знищено тайного співпрацівника РО МГБ, який волів видати всіх тих селян, які втікли з Сибіру, — Барановського Андрія.

Дня 26.11.1948 р. український народ руками українських повстанців знищив большевицького вислужника, який активно служив большевицьким бандитам, будучи в сільській адміністрації, — Нікітюка Якима (Комарівка).

Дня 9.07.1948 р. українськими повстанцями було повішено на вербі місцевого сексота Ратинського Фанаса Васильовича (Кімната), під агентурною кличкою «Василь», з таблицею на грудях, на якій було написано: «Сексотам пощади не буде!» Він осінню 1947 р. видав свого рідного батька, і за таку ганебну роботу мати відмовилася його хоронити. Аж поки не примусив її похоронити свого сина о/у РО МГБ Кравченко М.

Нерідким явищем у нашому селі стали самосуди самих жителів над особами, яких вони причисляли до сексотів.

«Дня 6.06.1948 р. місцеві селяни (Жолоби) на весіллі в Бодяка Василя вбили місцевого злодія-агента МГБ Стецюка Анатолія, який мав завдання під маскою повстанців грабити мирне населення. Протягом деякого часу він пограбував таких селян: Дроздовського Миколу, Дроздовського Івана, Мальчевсь- кого Петра і Вознюк Теклю, забираючи в них коні, корови, свині, сало, одіж і т. д. У грудні 1947 р. підпалив гром. Панчука Данила за те, що він його впіймав на гарячому вчинку: у магазині крав жито. На суді Стецюка Анатолія оправдано, де він викрикав до Панчука: «Тебе вже давно пора розкулачити».

Дня 12.04.1948 р. в с. Синівці двох молодих селян прийшли під хату місцевого донощика Хаблюка Гната, викликали його надвір та почали душити. Хаблюк наробив крику, з хати вибігла вся його рідня і теж почала кричати. Селяни далі душили Хаблюка та вкінці, думаючи, що він вже неживий, кинули його на землю й відійшли. Хаблюк однак прийшов до тями та наступного дня доніс большевикам... .

Дня 24.11.1948 р. рано на вулиці, біля своєї хати, було знайдено труп Володимира (с. Коханівка р-н Вишнівця), який мав сокирою розрубану голову. Перед тим виявилося, що він спричинився до арешту 10-ти молодих хлопців у своєму селі, які сидять до сьогодні у в’язниці. Убитий невідомо ким.»[14]

Варто окремо охарактеризувати становище представників місцевої влади: сам факт перебування на посаді голови сільської ради, секретаря місцевого комсомольського осередку, ініціатора організації колгоспу, депутата будь-якого рівня міг бути причиною підозри у співпраці з відповідними органами та своїм наслідком привести до ліквідації особи. Очевидно, що вирішальну роль у даному випадку відігравав наказ Головного командування У ПА від січня 1944 року «Про проведення підготовчої роботи до моменту приходу більшовиків», за яким одним із головних завдань, яке стояло перед підпіллям, було «не дозволити радянській владі закріпитися на відвойованій території ні ідейно, ні господарськи»[3], що відносило всіх, хто пішов на співпрацю із більшовиками, вільно чи невільно, у категорію колабораціоністів.

27 квітня 1944 р. боївкою СБ було схоплено і вбито активіста села Лози Ф. Лукащука, 16 травня того ж року в с. Лосятин бойовики ОУН вбили уповноваженого по заготівлі сільськогосподарської продукції Є. Скибу.

Протягом вересня 1944 р. у Вишнівецькому районі в ліс було забрано 14 осіб, у більшості секретарів сільських рад. Від лютого до жовтня 1945 р. у Кременецькому районі вбито 16 головів сільрад, піддано тортурам голову сільради села Дунаїв, від яких він помер, вбито дружину голови сільради села Підлісці.[ 17]

«Дня 20.02.1948 р. в с. Залісцях знищено через повішення секретаря комсомолу Олексюка Василя. Рівночасно він займав посаду завідуючого клубу в селі. Помагав в організації стребків, доносив органам МВД все, що тільки міг довідатися про місцевих селян. За свої пости одержував щомісячну зарплату в сумі 300 крб.

Дня 9.02.1948 р. в с. Котюжинах знищено секретаря комсомолу Хом’яка П. і одного комсомольця-стребка ...

Дня 5.03.1848 р. в с. Соколівка (р-н Ланівці) українські повстанці зліквідували активного вислужника, депутата райради — Волянюк Ольгу Денисівну із с. Вишгородок.

Дня 7.08.1848 р. ... зліквідували большевицьких вислужників: Каркіча Терентого, Якімчука Каленіка Ігнатовича і Ліщука Хведора Ігнатовича (село Борсуки). Каркіч перший подав заяву про вступ до колгоспу і прикладав усіх старань, щоб заложите в селі колгосп. Крім цього, доносив на МГБ про рухи українських повстанців у селі. Якимчук видав криївку ще в 1946 р., в якій загинув один повстанець. Він відтоді став явним працівником міліції в райцентрі. Крім цього, разом із большевиками грабив мирне населення. Ліщук був секретарем с/р, помагав большевикам грабувати українське населення та брав участь у вивезенні мирного населення в Сибір. Крім цього, подав заяву про вступ до колгоспу і старався, щоб якнайскоріше заложили колгосп у своєму ж селі.

Дня 19.09.1948 р. українські повстанці зліквідували большевицького вислужника Кіпренка (с. Влащинці р-н Ланівці). Він у час большевицької окупації помагав більшевикам організовувати колгоспи, а зараз агітував, щоб селяни вписувалися до колгоспу.

Дня 23.09.1848 р. українські повстанці знищили голову колгоспу Романюка Опанаса та бригадира колгоспу Якуба Панчука (Новий Тараж). Вони були співробітниками МГБ та першими ініціаторами колгоспу в свому ж селі. Також знищено голову с/ради Хибцову Ольгу. Вони були большевицькими вислужниками, тайно перші подали заяви до колгоспу й активно бралися за організацію колгоспу.

Дня 5.10.1948 р. в селі (Темногайці р-н В. Дедеркали) українські повстанці вбили уповн. по поставках і активного організатора колгоспів Ситнікова».[14]

Часто акції по знищенні представників органів радянської влади на місцях відбувалися як відплатні акції на репресивні дії НКВД. Так у жовтні 1947 р., внаслідок виселення жителів сіл Кременецького району, які звинувачувалися у співпраці з УПА, було вбито чотирьох голів сільських рад у Двірці, Малих Бережцях, Веселівці, Богданівці.[17]

Та й самі представники правоохоронних радянських органів своїми діями та висловами давали для цього підстави. «Дня 23.04.1848 р. в с. Білка (р-н Ланівці) о/у РО МГБ Ліхачов наказав секретареві с/ради прибути 25.04.1848 р. на РО МГБ, бо «він має зв’язки з бандерівцями. Якщо б він був радянським чоловіком, то давно висів би на гиляці».[14]

Досить часто жертвами репресивних дій СБ ставали особи, на яких падала підозра «завдяки» провокативним діям НКВД. «Агентура Кременецького НКВС повідомила в грудні 1945 р., що повстанець загону УПА «Герасима» — «Хитрий» знаходиться у близьких стосунках з громадянкою Снісарською родом із с. Башківці Шумського району. «Хитрий» через Снісарську звернувся до агента НКВС з проханням допомогти йому легалізуватися. Начальник РВ НКДБ написав листа від імені агента на адресу «Хитрого», в якому йому гарантувалася безпека. Лист через Снісарську був переданий «Хитрому», однак потрапив до людей ВПЖ загону «Герасима». Командир УПА, підозрюючи повстанця, а також Снісарську у зв’язках з НКДБ, поширив підозру і на їхніх близьких знайомих — підпільницю Г. Лищук, господарчого загону Н. Дворецького і його дружину — та всіх наказав повісити.[17]

Провокативні групи.

Одним із ефективних прийомів боротьби з українським підпіллям НКВД-НКГБ вважав створення та діяльність провокативних груп. Створення даних «спецгруп» регулювалося відповідними повідомленнями та вказівками, які надходили з центральних органів влади, у них визначалися основні напрями діяльності даних структур, спосіб їх формування та визначалася специфіка діяльності. Спецгрупи, як звичайно, складалися з тих бандитів ОУН-УПА, які з’явилися з повинною. Командував спецгрупою один із колишніх ватажків банд УПА, оперативне керівництво спецгрупою очолював влитий до її складу оперативний працівник НКВД.

Комплектування спецгруп при оперативних групах НКВС УРСР проводилося за принципом підбору агентів-бойовиків, які були перевірені на виконанні завдань ліквідації оунівського бандитизму (у тому числі вбивств населення, яке співчувало ОУН —УПА).

У Ровенській та Волинській областях до складу спеціальних груп вливалися також колишні партизани- ковпаківці, добре обізнані з місцевими умовами, які мали великий досвід боротьби з оунівським бандитизмом. За своїм зовнішнім виглядом і озброєнням, знанням місцевих побутових особливостей і мови, конспіративним способом дій особовий склад спеціальних груп нічим не відрізнявся від бандитів УПА, що вводило в оману апарат живого зв’язку та ватажків УПА й оунівського підпілля.

У випадках загрози розшифровки або неможливості здійснення захоплення зазначених за планом ватажків ОУН — УПА учасники спецгруп знищують останніх, до того ж у багатьох випадках створюють таке враження в оунівському середовищі і серед населення, що знищення керівників ОУН — УПА здійснено бандитами СБ.

До складу кожної спецгрупи входить від 3 до 50 і більше осіб, залежно від легенди і завдання, які являють собою особливий «почет» вигаданого бандитського керівника. Станом на 20 червня 1945 р. всього в західних областях України діє 156 спецгруп із загальною кількістю учасників у них 1783 особи.»[3]

У період активного розвитку повстанського руху діяльність спецгруп була спрямована проти бойових підрозділів УПА, і перед ними «стояли наступні завдання:

Захоплення або фізичне знищення керівних центрів або ватажків ОУН-УПА.
Знищення дрібних банд УПА і місцевих боївок ОУН і СБ.
Підведення банд УПА під оперативний удар органів та військ НКВС.
Знищення системи живого зв’язку ОУН-УПА через розгром пунктів зв’язку, знищення або захоплення зв’язкових і шефів зв’язку.
Збирання необхідних розвідувальних відомостей перед проведенням великих чекістсько-військових операцій.
Виявлення і знищення складів-криївок ОУН-УПА.»[3]

Після того, коли визвольний рух на території краю набув більше підпільного характеру, функції спецгруп певною мірою видозмінилися.

Перша: ліквідація руками спецгруп представників влади, які внаслідок особистої позиції не вкладалися в радянську систему. Таким чином радянські органи з однієї сторони знищували «неблагонадійних», а з іншої сторони провину за це перекладали на українське підпілля, тим самим штучно збільшуючи масштаби «бандерівських» репресій. Венжино- вич Ф. у своїх спогадах наводить історію, коли під виглядом «повстанців» спецгрупа НКВД розквартирувалася у с. Шпико- лоси. Чорнорая, який незадовго до того займав посаду директора педучилища, призначили туди «уповноваженим» («комуніст» із серцем українця). Член псевдобоївки Володимир (на р. с. Кімната) отримав завдання його убити, що він і зробив, після чого були організовані показові похорони Чорнорая, як жертви українсько-німецьких націоналістів. Сам Володимир пройшов вишкільні курси в Києві, а пізніше отримав статус учасника Великої Вітчизняної війни.[6]

Друге: формування агентурної мережі, яка начебто працювала на підпілля. «Дня 7.09.1948 р. большевики під маркою повстанців арештували гром. Шевченко (Шевчук) Віру (Янківці р-н В. Дедеркали). Виводячи її з хати на дорогу, сказали: «Досить тобі з совітами гуляти. Ти сексотка». Тут же зав’язали очі і повели її до криївки на «Піриху» (назва частини лісу). Запровадивши в криївку, стали з нею дуже гарно поводитися та стали говорити, а після говоріння стали читати револ. літературу. Після прочитання став їй розказувати, що вони українські повстанці, за що боряться і від коли провадиться боротьба за УССД. А після останніх слів став казати, що Шевчук є сексоткою і доносить про все большевикам. Шевчук стала оправдовуватися та пояснювати, що її чоловік, який був у повстанцях загинув, а вона весь час допомагала повстанцям та від коли стала помагати. Крім цього, пояснювала, що вона деколи навіть носила якісь записки до Медведь Маринки і погодилася надалі працювати. Після погодження одержала псевдо «Пава» та дістала відпущення додому. А дня 11.09.1948 р. арештували її та відправили до райцентру.»[14]

Третє: проведення діяльності, яка дала б змогу асоціювати їх із повстанцями та втертися в довір’я. «Дня 10.10.1948 р. ніччю до села (Потуторів р-н Великі Дедеркали) прибула група

большевиків в числі 6-ть осіб. Вони зайшли до гром. Савчук Ольги, вдаючи з себе українських повстанців, попросилися, щоб за квартирувати. Савчук їм не відмовила, бо й справді думала, що це українські повстанці. Ці «повстанці» пішли спати до клуні. Рано з району прибули до села кілька мвд-истів, а ті, що були в клуні, довідалися, що приїхали мвд-исти, зробили на них на городі засідку. Мвд-исти на цю вулицю не прийшли, і так досиділи до вечора на цій засідці, а коли стемніло, тр зникли з села».[14]

Четверте: виявлення криївок, схованок, місця перебування підпільників, провокування людей на визнання їх зв’язків із підпіллям. «Дня 20.11.1948 р. на хутір Кеселів (Старий Тараж) прибуло 4-й большевики з провокативної групи. Вони під маркою українських повстанців зайшли до гром. Колиби Степана і питали, чи сюди часто заходять українські повстанці та чи селяни подають заяви до колгоспу. У цей час в хаті Колиби сиділи’ на вечорницях та пили горілку сільські хлопці. Провокатори почали з ними розмову, яку спрямовували на політичну лінію. Хлопці зорієнтувалися, з ким мають до діла, і один з них, а саме Бондар Петро, почав їм відповідати по- російськи. Провокатори, вдаючи з себе українських повстанців, сказали: «Ти большевикам служиш, а повстанцям не хочеш», і при ‘цьому вдарив один із них Бондаря. Після цього всіх запитали прізвища і приказали до ранку не виходити надвір, а самі йийшли і пішли в напрямі хутора Весела. Тут зайшли до гром. Музики Клима і, також вдаючи з себе українських повстанців, питали за повстанцями. А потім сказали Музиці, щоб йшов і шукав повстанців, бо вони не мають де заквартирувати, або щоб завів їх до криївки, щоб вони заквартирували. Музика відмовився це робити і сказав, що нічого не знає. Тоді вони сіли біля стола і один вийняв папір та написав записку, а потім залякував і заадресував «Моцний». Коли була готова записка, то сказали Музиці занести до Конева Володимира, який має доручити др. «Моцному». У записці др. «Моцному» писали, шо його чекає др. «Запорожець» і щоб він на 24 год. разом із Володимиром прибув до Музики Клима. Коли Музика заніс записку до Володимира, то той відмовився шукати др. «Моцного», а прибув разом з Музикою до провокаторів.

Коли він прийшов, то вони зараз стали його питати, де перебувають повстанці і де їхні криївки, щоб можна було заквартирувати, бо немає змоги по зв'язку з повстанцями порозумітися. Володимир їм сказав, що він нічого не знає. Тоді вони силою знов вислали шукати др. «Моцного» і визначили йому стрічу, де згинув др. кущевий «Шугай» і його бойовик др. «Хмара». Володимир вийшов з хати Музики і пішов додому спати, а шукати за повстанцями не ходив і не пішов на стрічу. Після Володимира провокатори вийшли з хати Музики і пішли в невідомий напрям». Вислідом став арешт Музики Клима Арсентієвича, Коневого Володимира та Івана, яких вибили в гарнізоні істреб. бат. та відправили на РО МГБ».

«Дня 7.11.1948 р. вечером до села (Бортівка р-н Почаєва) прибули з Лосятинського істреб. бат. 8-м осіб істребків на чолі з міліціонером Цеберським — бувшим начальником станції істребків в с. Бортівка. Вони, вдаючи з себе українських повстанців, зайшли до Семенюк Валі. Тут вдаючи СБ, вивели Валю на подвір’я і бралися вішати за те, що вона доносить про рухи українських повстанців на МГБ. А коли Валя не виявила жодних таємниць і ні до чого не призналася, то її важко побили. Пізніше один з групи сказав Валі, що їй все подарують тільки тоді, як вона скаже,де ночує місцевий міліціонер Цеберський, за яким вони нібито рівно ж прийшли. Коли на те Валя відповіла негативно, то її вдруге сильно побили і відпустили».

Дня 4.12.1948 р. ноччю в селі (Старий Тараж) група большевиків під маркою українських повстанців арештувала секретаря с/ради Романюка Володимира. Арештованою вивели з хати на подвір’я і тут зав’язали очі, обкрутили кілька разів та стали вести. Вели за обидві руки. По дорозі говорили про повстанців і про те, як тяжко з большевиками боротися, що війни скоро не буде і прийдеться всім повстанцям згинути. А після того ще питали, чи він знає що про повстанців. Привели його в с. Попівці, і тут один провокатор з Романюком вліз у криївку. У криївці розв’язав очі і цілий день питав про повстанців. їсти не давали цілий день. Коли не випитав нічого, сильно набив. Вечором зав’язав очі, вивів з криївки і з другими повів в поля, де розв’язали очі і показали напрям до Ст. Таража

I ' *

та наказали йти додому. Відпускаючи, сказали: якщо він кому розкаже, то прийдуть і розстріляють всю родину.

Дня 28.09.1948 р. з ночі у гром. Марцинюк Сидора (село Янківці) в клуні заквартирувало троє большевиків під маркою повстанців. Коли господар вдень вийшов із клуні, то один большевик зліз зі снопів і просив його, щоб він щось виніс їсти. Господар думаючи, що це справді повстанці, виніс їсти. Так большевики досиділи до вечора, а вечором попросили світло, городника і відро харчів, бо вони йдуть у ліс копати криївку. За кілька днів прийшли большевики знову ж і стали просити їсти, а коли господар відмовився, то вони йому сказали, що в нього недавно були бандерівці, то він давав, а їм не хоче і стали його бити, а набивши досхочу, відійшли.[14]

Одна із таких, створена 1947 р. у Кременецькому РВ МГБ, спецгрупа Герасимчука Юстина Григоровича, 1914 р. н., жителя с. Башківці Шумського р-ну, який працював у Суразькому лісництві практикантом. Його молодший брат був у повстанцях, добровільно здався і працював у спецгрупі Кременецького РВ НКВД.[7]

Про ще одну з таких груп згадує Венжинович Ф, яку очолював воєнрук медичного училища лейтенант Скобелев, у складі якої було і два колишніх одногрупники Ф.ЛЗенжино- вича. Опісля їх «зловили», влаштували «суд», та вивезли й пра- цевлаштували в Росії. Один із них, Дуга С. І., повернувся додому, про що й зізнався автору.[6]

Дані «боївки» у своїй діяльності не були прикріплені строго до одного району, а діяли у межах цілої області. Тактику їх дій висвітлено на основі допиту СБ Комара Я., бійця спецгрупи Тернопільського УМГБ у грудні 1948 р. «Виїжджаючи на операцію, забирає з собою матеріял на цілу криївку й речі до неї на автомашину й виїздять в терен, де когось треба розробляти. В тому терені копають в лісі ямі, закладають дерево, заносять речі й зверху маскують так, що це виглядає на підпільну криївку. До цієї криївки беруть потрібних їм людей, що мають зв’язки з повстанцями. їх допитують під маскою підпілля. Заарештованому доказують, що він сексот і співпрацює з большевиками, а цей, оправдовуючись. Доказує, що він знає повстанців, має з ними зв’язки і т. п. Одержавши матеріяли,

спецгрупа передає їх оперативним працівникам в тому терені й вони їх використовують. Після цього спецгрупа вертає, матеріял з криївки та речі забирає з собою і завозить до Хорсуна (співробітник Тернопільського УМГБ) на подвір’я.» Про функціонування однієї із таких «повстанських криївок» Я. Комар згадує на околиці с. Стіжок, у якій оброблявся заступник голови сільради сусіднього села (Антонівці, В. Іловиця — ?), який після допиту був провокативно зданий уже явним співробітникам Кременецького МГБ.[12]

Однією з найбільш успішних операцій, здійсненою провокативною групою на території нашого краю, був арешт «Орлана» — провідника підпілля на Північно-Західних українських землях.

НКВД Кам’янець-Подільської області створив з числа захоплених підпільників Подільського окружного проводу ОУН «Дон» новий легендований Кременецький районний провід під кодовою назвою «Закат», який, згідно з планом розробленої операції «Капкан», повинен був допомогти спіймати «Орлана». 28 червня 1953 р. його вдалося переконати, що на сході діє значна група підпільників. Провідник написав про це листа Василю Куку («Лемешу») та Анатолію Маєвському («Уліяну»), вирішивши остаточно перенести свою роботу у східні регіони України. 11 липня 1953 р. о 7.30 в лісі біля с. Ямпіль Білогірського району Хмельницької області «Орлан» і «Марічка» після сніданку (в їжу підсипали спецпрепарат «Нептун») прилягли перепочити, укрившись плащ-наметами. За командою агента-внутрищика «Скоба» (він же «К-62») бойовики миттю обеззброїли й зв’язали сонне подружжя. Ось як цю подію описує у своїх спогадах М. Савчин: «На місці постою чекав нас свіжий хліб, сало, навіть білі коржики. Яка розкіш — ми й на Великдень білого хліба не бачили. Скоб не їв, лишень відразу уклався спати. Голодні, ми обоє поїли зі смаком, і сон нас прямо сидячки звалив. Я підклала під голову свою «скарбонку», пересунула кобуру з пістолею, щоб не давила мене в бік, і зразу заснула кам’яним сном. А все ж засинала з нерозгаданим питанням: хто вони такі? Тільки-но я твердо заснула, коли мене розбудив один зі зв’язкових.

— Що сталося ? Облава, може? — прокинувшись, запитала.

— Ви агенти, ви зліквідували провідника Уласа, і ми беремо вас на слідство, — відповів мені.

Сон магічною палочкою відняло. Глянула на Орлана, а біля нього вже двоє порається. Ще коли він спав, Скоб відкинув від нього автомат, а тепер відчеплював пістолет. Другий «зв’язківець», сильний, виспортований, тримав Орлана за руки. Мою пістолю відчепили під час сну. Нам зв’язали руки шнурками. Вправлені у своїй «роботі», агенти з подиву гідною швидкістю впоралися з нами».

Охоронця «Орлана» — Миколу Примаса («Чумака») ще перед тим відправили в село на «конспіративну квартиру», де його також обезброїли. Підпільник намагався підірвати себе і ворогів гранатою, але лише сам поранився. У результаті агенти здобули блокнот із записами зустрічей і шифрами, 21 тисячу карбованців, самозарядну гвинтівку, пістолет «ТТ», револьвер системи «Наган». Незабаром прибула військова група і оперпрацівники доправили полоненого В. Галасу з дружиною у внутрішню в’язницю МВС УРСР у Києві.[1]

Варто зазначити, що населення часто відрізняло повстанців від провокативних груп навіть на підставі дрібниць та через співставлення. Так Мєдвєдєва (Сташкевич) Г. В. у своїх спогадах згадує події 1946 р., коли до їх хати зайшла група невідомих озброєних осіб, які по-українськи попросили їсти. На столі стояв слоїк молока і кусень сала, на що мати сказала, що більше нічого не має. Вони почали їсти сало та запивати його молоком. Ганна, яка була дитиною, стоячи біля печі, заявила: «Мамо! Це не українці, українці сало молоком не запивають.» Мати схопила її за руку, завела у кухню та почала бити. Незнайомці, виходячи з хати, заявили російською мовою: «Маєте щастя, що вона ще мала.»[19]

М. Лукаш, у своїх споминах, згадує свого однокласника Бориса Середовича, який у Кременці проживав біля колишнього червоного партизана(?), та граючись у нього вдома, бачив багато шапок-кубанок із тризубами, а інколи вечорами кіньми до нього приїжджало багато військових, переодягалися та їхали в ніч.[15]

Використання службового становища працівниками НКВД-НКДБ у корисливих цілях. Маючи, по суті «карт-бланш» на проведення різного типу операцій, спрямованих проти

підпілля, працівники даних правоохоронних органів, користуючись своєю безкарністю, часто намагалися використати своє становище у корисливих цілях.

Частим випадком було елементарне беззаконня та сваволя по відношенню до цивільного населення.

«Дня 25.01.1948 р. 9-ть осіб большевиків ходили по хуторах (село Великі Загайці) під маркою повстанців і просилися в господарів на нічліг та щоб населення дало їм харчів. Ці большевики зайшли до гром. Мартошки і просили, щоб прийняли їх переночувати. Вона їм відмовила. Большевики вийшли з хати, висловлюючись: «Будеш нас пам’ятати». Вийшовши, запалили її хату.

Дня 5.02.1948 р. о/у Боков зі своєю групою робив нічну повірку хуторів Духів і Червона (село Малий Кунинець). З хут. Духів арештував Замковського Івана, який нещодавно приїхав з роботи із Сибіру. Його вивели далеко на поле й допитували, щоб він сказав на Росіцьких, де вони переховуються, а коли він відмовився, що нічого не знає, його побили так, що привели самі додому і наказали нікому про це не казати, а ні, то ще не так дадуть. ...

Дня 10.09.1948 р. селом (Жолоби) переходив якийсь невідомий озброєний мгб-іст. За селом на полі він зустрів дівчину Колоницьку Марію, яка копала картоплю. Заарештував її і провадив до лісу. Тут хотів дівчину знасилувати. Колоницька наробила крику, на який з полів збіглися люди. Мгб-іст людей порозгонив, а дівчину побив прикладом автомата, намагаючись дальше вести в ліс. Кажучи: «Мне не возможно так ити, чтоб люди видели, они доложать большевикам и меня поймают». Він пробував вдавати з себе українського повстанця, але це йому не вдавалося, бо не тільки що, а й говорити по-українськи не вмів.

Дня 11.10.1948 р. в селі (Котюжини р-н Вишнівця) заквартирувала конспіративно група большевиків, яка з-поміж себе вислала одного бійця, щоб він ходив по селянах під маркою українських повстанців. Цей боєць виглядав на років 35-40, з побритою бородою, босий, без шапки, одітий в фуфайку і полотняні штани, з руским крісом і з торбою, яка була на плечі. Зайшовши він до одного селянина, вимагав від нього чоботи і шинелю, але селянин на це не погодився, то він тоді сказав

дати кабана або ялівку. Селянин на це йому відповів: «Коли ти маєш право в мене щось взяти то бери, а я тобі сам нічого не дам». Після таких слів він вже нічого не вимагав від селянина, а тільки просив, щоб дав йому випити самогону, але йому селянин не дав. А сказав: «Чого начепився, іди собу звідки прийшов, а в мене для тебе нема нічого». «Боєць», нескориставши із селянина нічого, відійшов.

Дня 13.10.1948 р. вночі три большевики з провокативної групи, які під маркою українських повстанців, прийшли на хутір Березина (Града) і вкрали в гром. Ксьондзика Василя 6-ть курок. А в Мацишин Федоськи м’ясо і сметану, в Ткачука Андрея з льоху масло, сметану і сир. Рано селяни по слідах зайшли до лісу і тут познаходили свою посуду. Дня 16.10.1948 р. вночі большевики з провокативної групи прийшли на хутір Березина і в гром. Ксьондзика Василя вкрали дві курки. Господар і сусіди почули це, вибігли з хатів, наробили крику, і большевики покинули кури та втікли до лісу.

Дня 20.04.1948 р. в с. Комарівка 6 провокаторів під маркою повстанців забрали свиню в гром. Секліцького Павла. Наступного дня вночі ця ж сама група поробила в селі засідки. У год. З ранку кілька жінок переходила селом на базар до Козина. Провокатори почали їх обстрілювати та вистрілили кілька ракет, від яких згоріло одно ціле господарство, сусідня хата та одна стайня.»[14]

У ніч на 28 серпня 1947 р. була затримана з дому жителька с. Башківці Двірницька Оксана. 29 числа ввечері вона була відпущена, але додому не з’явилася. Після пошуків, які були спонукані матір’ю дівчини, її злегка присипаний труп знайшли 20 вересня в хліві за два кілометри від с. Хмелищія. Як виявилося, 29 серпня її затягнули у хлів двоє невідомих у військовій формі, почулися викрики, і потім усе затихло. Усе було списано на «бандерівців».[7]

Часто працівники НКВД-НКГБ та МГБ ішли на пряме порушення законодавства: отримавши відповідне грошове «винагородження», вони закривали справи та відпускали затриманих на свободу. Капітан Міщенко за хабар у розмірі шість тисяч карбованців закрив справу щодо голови сільської ради Тетильковець Лукащука. Капітан Кравченко В. Ю. за

чотири тисячі карбованців звільнив Рогальського Ю., який жив за підробленими документами. Вавренюк А.П., уродженець с. Шумбар, маючи зв’язок із слідчим МГБ Полянським та дружиною начальника РО НКГБ Сорокіною, викупляв з ув’язнення підслідних, наприклад: Томчук С. із села Малі Фільварки за три тисячі карбованців, а Кричинську Надію — за сім тисяч карбованців. Між іншим, Вавренюк А. активно спекулював, а прикриття мав усе від тої дружини начальника РО НКГБ Сорокіної, з якою він ділився (самого Сорокіна відзначали як запеклого «сталініста»). На допиті в СБ він признався, що Сорокіна в приватній розмові згадала про групу «бандерівців» з п’яти чоловік, які співпрацювали з більшовиками. Розкритий агент «Кравець», розповідаючи під час слідства про Кременецьке РО МГБ, так характеризує відомого капітана Кравченка Василя Юхимовича: українець з Полтавщини, одружений, виховував сина, найвдалішою операцією вважав піймання «Чорного» — Бригадира, у поведінці із людьми брутальний, любить пиячити і ходити по жінках, вміє жартувати та «любить» матюкатися, у Кременці та околицях дуже його бояться, бере хабарі.[13]

Боб’юк А. відзначає, що у Великих Дедеркалах місцевий начальник міліції був сильним хабарником та пияком, тому через певних людей вдавалося звільняти повстанців, які легалізувалися, та провести їх мобілізацію у ряди Червоної Армії. [4]

Не «відставали» від своїх керівників і рядові агенти. Так голова сільської ради на Корніях через «десятників» збирав кошти на потреби УПА. Як виявили агенти НКГБ, ці кошти збиралися особисто для нього. Один із «десятників» — Поліщук О. зібрав 600 крб. та чотири пуди жита, що було привласнене агентами під виглядом підпільників. Агент «Кравець» під виглядом повстанців здійснив реквізицію муки та картоплі у Білії, «операцію» по вилученні муки із млина уГоринці, причому це вони робили на власний розсуд, були зупинені регулярними підрозділами МГБ, відпущені та пізніше все одно «реквізували» продукти.

Повідомлення співпрацівників СБ-УПА також свідчать про факти використання імені повстанців певними особами для матеріального збагачення.

«19.12.1947 р. А — с., Почаїв.

Кущовий дг. Летивітер на околиці Кременця відвідав жінку за цикльостилем. За її словами, його уже забрали «свої хлопці», хоча з ОУН ніхто не ходив.

Серпень 1947 р. Дунай, В.Дедеркали

Поява у с. Фільварки в господаря, пов’язаного із революційним рухом, «повстанця», який дав доручення передати записку до голови с/р про збір грошей на східні землі.»[ 13]

Були випадки, коли при активному спротиві окремих людей такі факти отримували продовження у судовому процесі та «партизани-грабіжники» несли покарання. Вночі, у садибу жителя Млинівці (зараз Великі Млинівці) Лукащука Дмитра, заявилося троє озброєних осіб під виглядом повстанців, які почали елементарний по грабунок. Господар, який недавно повернувся із фронту, зумів розправитися із «зайдами», а одну гвинтівку закинув так далеко, що її вночі не змогли найти. Наступного дня Лукащук відвіз гвинтівку у військомат, де її здав, давши відповідні пояснення. А вдень на подвір’я заявилася ціла машина радянських солдат, які почали активно шукати гвинтівку. Після того, як господар заявив, що гвинтівка уже здана у військомат, майор, який керував підрозділом, всіх солдат (серед них Лукащук одного упізнав як нічного «гостя») загнав у машину, а перед від’їздом їм заявив: «На этот раз вас никто не защитит, сопляки. Будете сидеть, засранцы.» Як виявилося, троє солдатів, які з’явилися під виглядом повстанців у господі Лукащука Д., неодноразово брали участь в облавах НКВД під керівництвом Макушина, а під час самих операцій видивлялися де розташовані заможніші господарства у сусідніх з Білокрини- цею селах з метою їх пограбування під виглядом повстанців. Таким чином було здійснено більше десяти грабежів, але вони все-таки були засуджені.[14]

Звичайно, такі факти були винятком.

Замість висновку. Збройна боротьба на західноукраїнських землях, яка велася між підрозділами УПА та всією

державною системою СРСР була надзвичайно ускладнена формуванням агентурної мережі органами НКВД та МГБ із місцевого населення, що надало визвольному русі характеру громадянської війни. Необхідність у виявленні та подальшій ліквідації повстанських збройних загонів та українського підпілля активно стимулювало каральні органи залучати до «співпраці» значну кількість місцевого населення. Засоби, які використовували працівники НКВД та МГБ для вербування агентів були різноманітними: залучення старих «кадрів», шантаж за попередні гріхи, провокації були масовими та такими, які не мали нічого спільного із дотриманням «радянського права». Незважаючи на те, що, як відзначають самі представники радянських органів, кваліфікаційний рівень переважної кількості агентів був низький, кількість їх була значна, а наслідки для місцевого населення були катастрофічними. Місцеве населення опинилося між двома вогнями: прес і шантаж зі сторони НКВД та МГБ та репресії з боку СЕУЛА, яка проводила боротьбу із ворожою агентурою. Аналіз даних явищ свідчить про те, що, формуючи агентурну мережу, радянські органи не стільки турбувалися про виявлення українських повстанців, як спровокувати каральні дії останніх проти своїх земляків, які внаслідок певних причин опинилися під підозрою в співпраці із «совітами», що призвело до значної кількості смертей, як винних, так і невинних. Очевидно, що дана діяльність НКВД та МГБ мала на меті дискредитувати діяльність повстанців, ліквідувати їх соціальну базу та викликати щодо їх дій масове невдоволення місцевого населення зокрема та українського народу взагалі. Радянська влада, прагнучи утвердитися на новозахоплених територіях, ні в що не ставила життя своїх нових громадян, використовуючи їх лише як засіб свого утвердження.

Використані матеріали

Антонюк Я. М. Застосування спецпрепаратів і оперативної техніки НКВС-НКДБ-МВС-МДБ в антиповстанських операціях на Волині (1944-1954 рр.) — Науковий вісник

Волинського національного університету імені Лесі Українки. 2009

Баканчук М. «Відкриття злочинів енкаведистів», «Діалог», 21 серпня 2009 р.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Книга друга. — Київ. Либідь-Військо України. 1994
Боб’юк А. В Шумських лісах. — Ланівці, 1992
Бойко Максим. Волинь продовжує боротьбу. — Літопис Волині, №15, 1988
Венжинович Ф. Нас не зламали. — Ужгород, 2010
Грицюк А. «Герої та антигерої. Шумщина в дзеркалі архівів КДБ 1940-1950рр.», Українське слово, №35, 6 вересня 2005р.
Джеффри Бурде Советская агентура. Очерки истории СССР в послевоенные годы (1944-1948)
Ковальчук В. Підробка документів як засіб компрометації ворога у практиці НКВС-МДБ. — Військово-історичний альманах. Число 1. 2007р.
Літопис У ПА. Т.8. — Київ — Торонто, 2006.
Літопис УПА. — Т. 32. Торонто — Львів. 2001.
Літопис УПА, Т. 43. — Торонто — Львів, 2006
Літопис УПА Т. 44. — Торонто — Львів, 2006
Літопис УПА, Т. 50. — Торонто — Львів, 2011
Лукащук М. Діти війни. — Кременець. 2008
«Цікаві книжки» з Вахтангом Кіпіані. -tsn.ua/.../cikavi- knizhki-z-vahtangom-kipia...
Мазурок В. Боротьба краян проти тоталітарного режиму в 1944-1950-х роках/Нескорена Кременеччина у першій половині XX століття(сторінки памяті) — Кременець- Тернопіль. 2009
Мазурок В. Протистояння українських націоналістів і радянської влади на Волині в 1946-1947 р р. — Галичина/Всеукраїнський науковий і культурно- просвітницький часопис. 15\16 2009. Івано-Франківськ
Спогади Мєдвєдєвої(Сташкевич) Г.В., 1930 р.н., уродженець м. Кременець — записано у серпні 2011 р. Мєдвєдєвим Сергієм
Шумук Д. Пережите і передумане. -Українські вісті. Детройт, 1983