КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ПЕРІОД У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ О. ЦИНКАЛОВСЬКОГО Мєдвєдєв С., Савчук В.

Олександр Цинкаловський (1898-1983) – військовий, просвітянин, учитель, археолог, музеолог, енциклопедист, етнограф, вчений. Одна із визначних особистостей української історичної науки середини ХХ століття, яка обмеживши свої дослідження лише одним регіоном, зуміла підняти минуле Волині із забуття, представивши її як самобутній та історично багатий край.

 Увесь шлях формування особистості О. Цинкаловського прирікав його на долю патріота України та краю, де він не плив по хвилях, а сам намагався бути його активним учасником, беручи участь у подіях національно-визвольного руху.

Після закінчення у 1918 році Казанської міської гімназії повернувся в Україну. Був призначений до військової школи «юнкерів» у Житомирі, служив в гетьманській армії, а потім Армії УНР, з якою він був інтернований на територію Польщі.  У кінцевий період війни на Західній Волині став учителем школи «Просвіти».  Повернувшись додому у Володимир-Волинськ, 1924 року зробив невдалу спробу вступити на лісовий підвідділ аграрно-лісового відділу Української Господарської Академії в Подебрадах (Чехословаччина), яка надавала вищу освіту бувшим воякам Армії УНР. Отримав відмову через брак, на той час, відповідної освіти. У 1925-1929 роках навчався у Варшавському університеті на православному богословському факультету, спеціалізуючись на церковній історії та християнській археології. З 1928 року почав працювати у державному археологічному музеї у Варшаві, звідки почалися перші поїздки на Волинь та Полісся з метою збору археологічних та історичних пам’яток.

Здобуття освіти, початки наукової діяльності не стояли на заваді подальшої активної діяльності О. Цинкаловського в українській громадській діяльності. У 1935 році громадсько-політичним відділом Волинського воєводського управління було складено «Монографію Організації Українських Націоналістів на Волині», яка була призначена для секретного користування. До неї увійшли секретні матеріали про діяльність націоналістичного підпілля, де серед переліку активних провідників «Пласту» значився і О. Цинкаловський, який активно співпрацював з УВО та ОУН, поширюючи серед населення націоналістичну літературу.

Зрозуміло, що з такою «характеристикою» українцеві у Речі Посполитій було б важко піднятися на високий науковий рівень. У чому ж був секрет успіху Олександра Цинкаловського? Самопожертва та відданість справі. Сам вчений відзначався винятковою чесністю, яка проявилася під час розкопок Зимненського городища, під час яких не привласнив жодної цінності. «Золото та срібні монети ніс до музею, а в сестри просив грошей на прожиття». З болем він сприймав той стан речей, який був характерний для збереження історичних памяток на Волині. «Ніхто тим не цікавиться, нікому серце не болить, яка доля все те спіткає, що з того залишиться, а що навіки загине, як не одна памятка наша загинула, а наші люди будуть їсти, спати, мовчати».

А потім була Кременеччина. Доля звела О. Цинкаловського та Кременець у 1936 році. Як зазначає сам науковець «В 1936 р. мене призначено директором музею при Ліцеум Кремянецькому, де я працював 5 років, аж до 1939 р.»  Довгий період часу тривали дискусії на рахунок займаної посади у музеї. У дійсності, був присланий для того, щоб організувати археологічний відділ, чим він і активно займався. Директором музею у період 1936-1939 років був Францішек Мончак, розстріляний згодом у період німецької окупації. Сам Цинкаловський цю посаду займав з 1939 до 1943 року, коли він повернувся до Варшави.   

Вагому частку його археологічної діяльності на Кременеччині становить дослідження памяток трипільської культури, перш за все у селі Бодаки (урочище Чорна Криниця). У ході досліджень було виявлено «залишки наземних глинобитних жител, вогнищ у них, гончарну піч і велику кількість глиняного посуду, кремяні та кістяні знаряддя праці, кістки свійських та диких тварин. Біля гончарної печі лежали ложчина, кістяні проколки, посудини, жіночі та глиняні статуетки, а також статуетки з зооморфним зображенням.» 

Результат даного дослідження було висвітлено у рефераті «Селища трипільської культури в с. Бодаках над Горинею», виголошеного 29 січня 1941 року в Академії наук УРСР в Києві. Певною мірою підсумком археологічних досліджень трипільських поселень на Волині став реферат «Трипільська культура на Волині», представлений науковому світу в Інституті матеріальної культури Академії наук УРСР в Києві у 1940 році.

У червні 1936 року у селі Рудка, під час дорожніх робіт, випадково було знайдено поховання з добре збереженою урною, фібулою та двома прикрасами. Для його дослідження даного було делеговано О. Цинкаловського. Це було поховання готського вождя III-IV століття, відкриття якого мало значний резонанс в науковому світі. Опис даної памятки зафіксований у праці О. Цинкаловського «Готський гріб римської доби в селі Рудка на Крем’янеччині».

Дотичний учений і до дослідження печери на схилі Лисої гори на околиці села Куликів, випадково відкритої у тому ж 1936 році Конрадом Яжджевським.  Її краєзнавчий опис у часописі «Наша Батьківщина» О. Цинкаловський зробив статтею «Печера людожерів».

«На Волині в околицях Кремянця на так званій  «Лисій горі» випадково натраплено на скельну печеру. Коли почали її розкопувати, то показалося, що дно печери густо вкрите людськими кістками. Перепроваджені систематичні розкопки виказали. Що в цій печері було около двадцяти людських кістяків, дорослих людей і дитячих. Кістки були порозкидані в безладі по цілій печері, а черепи зложені окремо. Деякі кістки були побиті й пообпалювані. Крім людських кісток найдено багато кісток диких звірів і риб. Посередині печери стояло глиняне начиння з людськими кістками. В намулі найдено фрагменти кераміки, кам’яні знаряддя, кістяні пацьорки й пацьорки з черепашок.
Видобуті кістки й речі зложено до ліцеального музея у Кремянці, де уряджено  спеціальну, велику габльоту, в якій представлено дно печері в первісному його вигляді.
»

Бібліографія О. Цинкаловського за період 1936 – 1943 років яскраво демонструє плідність його наукової діяльності у час перебування на Кременеччині. Серед них «В країні пісків і мочарів», «Волинська Швейцарія: опис околиць Крем’янця», «Волинський пантеон», «Волинські надмогильні хрести», «Волинські старі дерев’яні хрести», «Волинь: генеза», «Де знаходився княжий город Всеволож», «Дерев’яні хрести на Поліссі», «З історії міста Ковля на Волині», «Містечко Махнівка на Волині», «Місто Шумськ: історичний нарис», «Над Горинею», «Пересопниця».  

Окрім власного прізвища, О. Цинкаловський підписував свої роботи псевдонімами О. Волинець, Антін Бужанський та криптонімами О.В. та А.Б.   

Свої наукові та краєзнавчі матеріали автор публікував у львівських часописах «Життя і знання», «Наша Батьківщина», кременецькому «Церква і нарід», який виходив у період 1935-1938 роках.

Тематика його праць надзвичайно широка. Як зазначає О. Данилюк, «О. Цинкаловський не сприймав вузьку наукову спеціалізацію. … Дослідження О. Цинкаловського охоплювало історію, етнографію, фольклористику, спеціальні історичні дисципліни, археологію.»  До Вашої уваги кілька праць «кременецького періоду», які демонструють широту його поглядів та фаховості та були опубліковані у часописі «Церква і нарід».

У 1935 році у Кременці світ побачила праця О. Цинкаловського «Сліди християнства на Волині до кн. Володимира Великого», передрукована вдруге у часописі «Церква і нарід» у 1938 році. Автор, спираючись на археологічні дослідження та праці польських та українських істориків, намагався довести, що поступ християнства на території Волині розпочався задовго до офіційного хрещення, яке датується 992 роком. Він проводив логічний зв'язок між місіонерською діяльністю Кирила та Мефодія на території Моравії та Чехії та появою пам’яток християнського характеру на Волині. Поширення східного християнства серед західнослов’янських племен пов’язане із політичним фактором, а саме прагненням князів Великої Моравії, зокрема Ростислава, зберегти незалежність в умовах германського впливу. З кінця ІХ століття на даних територіях поширюються храми візантійського типу та предмети християнського культу.

Значну увагу О. Цинкаловський при висвітленні даного питання приділяє опису залишків фундаменту зруйнованого храму в урочищі «Стара кафедра» біля Володимир-Волинська, аргументовано доводячи, що вони являли собою фундаменти давнього храму собору Пресвятої Богородиці ще доволодимирового часу, представляючи ротондовий характер споруди. На думку автора, храм був зруйнований 981 року князем Володимиром Великим під час його першого походу на Волинь, коли останній був ще язичником. Знайдення пробитого цвяхом черепа під мурами храму, автор вважає свідченням язичницької реакції початку 80-х років ІХ століття.

Спадковість традицій християнства на Волині  доволодимирового часу підтверджуються і дослідженням уніатського єпископа Л. Кішки, який у переліку володимирських єпископів єпископа Стефана, поставленого на кафедру князем Володимиром 992 року, зазначає лише шостим.

Про тісний зв'язок християнства Волині із Великоморавським свідчить і наведена інформація про підтверджений привілей, наданий Празькому єпископству 1085 року, кордони якого на заході поширюються до рік Буг та Стир.

Одночасно дослідник відзначав інший напрям поширення християнства на Волині а саме з Херсонесу. Волинські землі він бачив як логічну ланку торгового водного шляху, який з’єднував чорноморський та балтійський регіон, по якому рухалися грецькі купці-християни. Цинкаловський наголошує на великій кількості знайдених на місці давніх волинських городищ бронзових хрестиків-енколпіонів, хрестиків, виготовлених з мармуру та каміння, які відносяться до херсонеської епохи IV-VIII століття. Цілком очевидно, що одними із перших християнських місіонерів на Волині були грецькі купці, які і привозили ці неодмінні атрибути християнства. Згадує автор і храм Святої Трійці у с. Зимне, який, на його думку, зведений в основі у традиціях храмів. Знайдених під час розкопок у Херсонесі.

Таким чином, головною метою даної праці було показати давність християнської традиції на Волині східного обряду, яка формувалася різними напрямами та мала столітню історію до офіційного хрещення краю.

Незважаючи на наявність потужного «волинського патріотизму», О. Цинкаловський залишався науковцем, критично та обєктивно оцінюючи події та явища, повязані із його рідною Волиню. Прикладом цього є дослідження «Острозька «Академія», яку автор опублікував під псевдонімом Волинянин на сторінках часопису «Церква і нарід» 1938 року.

Автор виводить спадкоємність розвитку освіти на Волині ще від княжих часів кінця Х століття через Галицько-Волинську державу до XVI століття, коли перед нею постали нові виклики та завдання. Традиційна освіта цього часу мала виключно релігійний характер та своїм завданням бачила підготовку священників. Але поступ протестантизму,  поширення світської освіти в університетах Європи, куди ринула українська молодь, продемонстрував застарілість освітнього підходу на українських землях, зокрема Волині.

Автор, на основі джерел, доводить, що  дійсним засновником освітнього закладу в Острозі був князь Василь-Константин Острозький. Цікавий підхід дослідники у пошуках мотивації князя щодо відкриття Острозької академії. Її він вбачає у відповіді В.-К. Острозького на полемічний твір П. Скарги «Про єдність Божої Церкви», у якому останній заперечує можливість культурного та релігійного розвитку Русі, допоки вона буде користуватися у даних галузях слов’янською мовою. А отже на думку О. Цинкаловського, головне призначення Острозької академії було здійснити кроки, які зуміли б підняти русько-українську мову до того рівня, завдяки якому вона могла б стати мовою культури на рівні із іншими, зокрема грецькою та латинською.

Значна частина дослідження присвячена визначенню статусу освітнього закладу, так як у різних джерелах він проходить як «академія», «триязичний ліцей», «руська колегія» та інше. Дослідник зазначає, що термін «академія» щодо закладу в Острозі закріплено з руки Г. Смотрицького та І. Потія, але це не відповідає реаліям. Заклад не міг бути академією так як не відповідав відповідним програмам, розкладам занять та самим устроєм школи. Окрім цього, відкриття закладів освіти академічного типу був королівським привілеєм, що було відсутнє у даному випадку.

Так само заперечує автор і статус закладу як гуртка учених або початкового закладу освіти. Цинкаловський сходиться на тому, що школа в Острозі була закладом освіти середнього типу, для якої було характерним навчання грецькою та латинською мовами. Острозька школа була близькою до школи «семи вільних наук», які викладалися при наявності відповідних викладачів.

Незважаючи на нетривалий період своєї діяльності, заклад виконав свою роль поставивши тодішню українську мову на рівень культурної, заклавши її наукові основи.

Зовсім по іншому себе відкрив О. Цинкаловський у статті «Волинь у творчості Лесі Українки», показавши себе в якості літературного критика. У вступній частині науковець зазначає, що в останні десятиліття волинські письменники в особі Уласа Самчука, Григорія Журби, Юрія Косач зайняли знакове місце в українському письменстві. Але окремою постаттю серед них є Леся Українка.

Незважаючи на те, що більшість дослідників відзначає саме західноєвропейський характер творчості поетеси та незначну частку власне української тематики, волиняни мають гордитися, що волинські мотиви займають вагоме місце в її поезії. «Вечірня година»,  «З подорожі до моря», «Весняні співи», «Така її доля», «Приязнь», «Школа» і звичайно «Лісова пісня»: це поезія про Волинь, її природу та любов до неї. Цинкаловський наводить ряд витягів із поезії Лесі Українки, які підтверджують його думку та були б цікавими і сучасному читачеві.

«Уже скотилося із неба сонце,

Заглянув місяць у моє віконце

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку тай заспіваю.

Як-же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати

І соловейко в гаю чувати.

Ой чи так красно в якій країні,

Як тут на нашій рідній Волині!» («Вечірня година»)

Або ж.

Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене,

Немов од дерева одірваний листочок…

І лічить залізний велетень мене.

Передо мною килими чудові

Натура стеле, - темнії луги,

Славути красної бори соснові

І Случі рідної веселі береги

Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим снігом блищать річки, -

То-ж матінка-натура чарівниця

Розмотує свої стобарвнії нитки. («З подорожі до моря»)

Дослідник мимохіть порівнює у цьому плані співзвучність поезії Тараса Шевченка  та Лесі Українки, визначаючи її як сентиментальний романтизм.

У подальшому Цинкаловський дає детальний критичний аналіз ряду творів поетеси, які пов’язані з Волиню, визначаючи їх як важливий елемент формування національної свідомості волинян.

Варто зазначити, що ученого поєднала з Кременеччиною не лише наукова праця, а й особисті обставини життя: саме у Кременці він познайомився та одружився із Регіною Жашкевич, яка походила із роду священників.

З приходом радянської влади у 1939 році О. Цинкаловського призначають директором Кременецького краєзнавчого музею. Дотепер незаслужено забута його роль як людини, яка доклалася до творення Музею-садиби Юліуша Словацького, та відкрито до 23 річниці «Жовтневої революції» у листопаді 1940 року, як філіал Кременецького краєзнавчого музею  Музей складався із п’яти кімнат: перша представляла унікальну графіку міста ХІХ ст., друга – мебель ХІХ ст. із портретами батьків та дідів Словацького, третя – кімната матері, четверта – кімната поета (рукописи, першодруки), п’ята – посмертні видання. При музеї діяв архів та бібліотека. Першим директором призначено В. Кринського.

В період німецької окупації головним завданням було зберегти безцінні фонди музею від пограбування та бездумного знищення.

З Кременця Цинкаловський з дружиною у 1943 році переїхали до Варшави. Життя його не жаліло. Світлана Фєдосєєва писала: «Батьки дослідника, брати Володимир та Борис загинули в 1944 році від рук польських націоналістів. Раніше, 1943 року, на фронті загинув брат Микола – офіцер Червоної армії. Олександр Миколайович із дружиною Регіною пережили Варшавське повстання 1944 року. В цей час було втрачено архів вченого.»

Доля примусила українського вченого-націоналіста жити подальше життя за межами рідної землі, і далі присвячуючи свою діяльність досліджуючи рідну Волинь.  Його останіми словами були: «Волинь, сестра, додому... Я дуже сумую за тобою, а ще більше - за Україною...»

 

 

  1. Бібліографія наукових праць ювілята, 1930-1973 (Впорядкував М. Бойко)
  2. Візітів Ю. Пластовий рух на Волині в міжвоєнний період. – Р., Волинські обереги, 2008
  3. Волинянин Волинь у творчості Лесі Українки / Церква і нарід, ч. 15-16, 1938
  4. Волинянин Острозька «Академія» / Церква і нарід, ч. 23, 1938
  5. Данилюк О. Цинкаловський О.М. і вивчення трипільської культури на Кременеччині. / - Волинь у дослідженнях вчених та краєзнавців, К., 2017
  6. Дяченко В. Волинська урбаністика в дослідженнях Олександра Цинкаловського. / - Волинь у дослідженнях вчених та краєзнавців, К., 2017
  7. Мазурок В. Я вивчав усе, що можна було знайти на землі волинян, серед них і про них … / - Діалог, 7 лютого 1998
  8. На Кременеччині виявили печеру людожерів /

www.kremenets.pp.ua › 2019/...

  1. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Коваль Р., Моренець В., Юзич Р., Т. 3. – К., Холодний Яр, 2020
  2. Радіон С. Професор Олександер Цинкаловський (До ювілею 75-ліття життя й 55-ліття наукової праці)
  3. Терський С. Археологічні дослідження міста Кременця та його околиць. / Студії і матеріали з історії Волині. – К., 2009
  4. Цинкаловський О.В кімнатах музею. / Сталінським шляхом, № 174, 1940
  5. Цинкаловський О. Сліди христіянства на Волині до кн. Володимира Великого / Церква і нарід, ч. 11, 12, 1938
  6.  Янович Б. Олександр Цинкаловський: історія кохання. / День, № 75-76, 2017
  7. Янович Б. Олександр Цинкаловський – учений-енциклопедист. / Веб-сайт Колокрай.