ВИДАВНИЧА СПРАВИ В ПОЧАЇВСЬКІЙ ЛАВРІ, ЯК ПРОДОВЖЕННЯ ВАСИЛІАНСЬКОГО НАДБАННЯ. ВІДНОСИНИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ЗАХІДНОЇ ЦЕРКВИ Булига О.

В унійний часу Почаївській обителі було сформовано потужну бібліотеку, яка використовувалась в навчальному процесі василіанської школи. Бібліотекар, магістр ієромонах Євгеній 24 серпня 1832 р. рапортував Духовному собору «…що приведення до порядку Лаврської бібліотеки закінчено» [1]. Відповідно до указу Синоду від 30 жовтня 1833 р. за № 8082, Успенському Почаївському монастирю було наказано: «Книги, які складають монастирську бібліотеку, або стосуються різних родів вченості, здебільшого Латинською мовою, і досить відомих авторів, як корисні і для Православного Духовенства, замість залишення в Лаврі, віддати в бібліотеку Волинської семінарії» [2]. Що й було виконано згідно розпорядження Духовного Собору бібліотекарем Євгенієм, який прозвітувався: «Книги по генеральному опису відібрані від Василіан під час загальної здачі Лаврського майна… передані мною, з каталогом, який у мене знаходиться у відання Семінарського керівництва» [3].

Василіанський книжковий спадок, надрукований у монастирській друкарні Почаївська лавра також продавала, зокрема, до навчальних закладів, що підпорядковувались Унійній Церкві, тим самим використовуючи його для покращення свого економічного становища. 1855 р. попечитель Варшавського навчального округу звернувся до монастиря з проханням «…про доставлення Букваря, Часослова, Псалтиря необхідних для нагород учням Приходських Греко-Унійних училищ в Царстві Польському» [4]. Як свідчать документи – «Духовному Собору виплачено 96 руб. 35 коп. сріблом за надіслані по 41 екземпляру Букваря, Часослова, Псалтиря для Греко-Унійних Приходських Училищ» [5].

1858 р. унійна Консисторія неодноразово зверталась в Почаївську лавру із запитом можливої закупки книг василіанського друку навчальними закладами Унійної Церкви. Окрім вищеназваних, Успенська обитель продавала такі книги видані почаївськими василіанами: Апостол, Мінеї, Требник, Євангеліє, Ірмологіон, Богогласник, Молитвослов [6].

Активне розповсюдження Почаївською лаврою унійної літератури в Царстві Польськім – складовій частині Російської імперії викликало занепокоєння Синоду. У другій половині 60-ті рр. ХІХ ст. на монастир почав чинитися тиск з Петербургу. Зокрема, архімандрит Почаївської лаври Агафангел отримав лист з «Відомства Православного сповідання канцелярії Св. Синоду», стосовно унійних друків, що зберігались в обителі, з вимогою «… про доставлення цих книг в Господарське Управління при Святійшому Синоді для знищення» [7]. З такою постановкою питання не погодився Духовний Собор, який у відповіді на лист надісланий з Петербурга повідомляв «що Лавра Почаївська, яка служить єдиним наріжним каменем православ'я на західному рубежі Росії, забута всіма – одна з усіх Лавр залишається без усякого від скарбниці окладу – на винагороду» [8]. Наголошувалось, що монастир потребує значних матеріальних засобів на влаштування народної школи, лікарні, на покращення комфорту у готелі та інші потреби обителі. Продаж василіанських книг дав би хоч незначну частину коштів, необхідних для цього, – вказував Духовний Собор. Волинський єпископ підтримав представницький орган Почаївської Лаври [9].

Доводи Духовного Собору переконали Синод. Звідки 1 березня 1868 р. був отриманий документ під грифом «секретно» в якому вказувалось, що унійні видання «…можуть бути залишені як і раніше в Лаврі» [10]. Перемога Успенської обителі в такому делікатному питанні продемонструвала силу духу тогочасних господарів Почаївської гори. Вони зберегли можливість подальшого поступу монастиря, використовуючи спадщину своїх попередників. Підсвідомо чернеча братія виступила захисником минулих сторінок власної обителі. Із змінною конфесійної належності вони не могли дистанціюватись від свого минулого. Дані події лиш підтвердили, що підвалини закладені в попередні епохи життя Почаївського монастиря сприяли його подальшому розвитку та зростанню.

Від часу повернення Успенської обителі в юрисдикцію Православної Церкви, на протязі багатьох десятиліть ХІХ ст., у монастирі дозволялась участь в церковних обрядах представників Західної Церкви, які шанували лаврські святині та поклонялись їм. Зокрема, одна з монастирських хронік відзначає, що 1870 р. «…окрім пожертв поточного року були пожертви при особливих письмових проханнях і на екстрені молитви не тільки від православних, але й від католиків з висловлюванням різних благоговійних віри почуттів до Божої Матері, своїми Чудами в Чудотворній Почаївській іконі та цільбоносній Стопі Прославленій і до св. Мощей Преподобного Йова, що нетлінно почивають. Таких листів налічується за цей рік більше 80-ти» [11] .

У той же час, враховуючи минуле перебування Волині в складі Речі Посполитої, коли Почаївський монастир юрисдикційно підпорядковувався Унійній Церкві, а православна єпархія взагалі не функціонувала, у ІІ половині ХІХ ст. Православна Церква зберігаючи статус-кво, намагалась превентивно протистояти можливому поверненню до ситуації що склалась на цій території в XVIII ст. В зв’язку з цим,1884 р. розглядалась ідея створення при Почаївській лаврі православного братства. Проєкт уставу цієї організації містив 81 параграф. Він був переданий Волинською Духовною Консисторією до Успенської обителі для розгляду [12].

Духовний Собор проаналізував даний проєкт та категорично заперечив необхідність його впровадження. У відповіді, адресованій Волинській Духовній Консисторії, наголошувалось: «…братство абсолютно незаконно бажало б втручатися в справи Духовного Собору та самої Лаври, рекомендуючи якихось особливих представників (і, ймовірно, навіть світських осіб), котрі могли б входити до складу Духовного Собору для завідування братніми справами… Духовний Собор Лаври в цьому своєму складі є установа Державна, заснована Імператорською Владою» [13]. Члени Духовного Собору також були проти такої постановки питання. Вони вважали, що при виконанні братського уставу «…Лавра безумовно може постраждати від планованого втручання братства в усі статті прибутків і без того виснажених в даний час» [14]. Тому Духовний Собор Почаївської лаври запропонував Консисторії створити дане братство, на правах загальноволинського, в губернському місті Житомирі [15].

Члени Духовного Собору, ще одним з аргументів неприпустимості діяльності православного братства в Почаївській лаврі, вважали, що воно призведе до дистаціювання уніатів Галичини від Успенської обителі. «Тим більше необхідно, – вказувалось у листі направленому до Волинської Духовної Консисторії, – щоби заспокоїти і закордонних переляканих, й схвильованих уніатів, котрі тепер внаслідок пліток про братство все більше та більше соромляться відвідувати, як це робилось ними в попередні роки, Почаївську Лавру» [16]. Це, вважали представники монастирського дорадчого органу, направлено супроти православ'я. Вони були переконанні, що створення при Лаврі братства буде вигідним католикам «...котрі почнуть завдавати шкоди, як справі православ'я, так й інтересам Лаври та її значенню в очах уніатів» [17].

В результаті обговорення проєкту уставу «Волинське Єпархіальне Почаєво-Богородичне Братство» було засноване «в ознаменування урочистостей, що відбулися 13 жовтня 1883 р. з приводу... п'ятдесятиріччя зведення Почаївського монастиря на ступінь Лаври» [18]. Як й пропонував Духовний Собор, Братство організовувалось, як загальноволинське, під керівництвом волинського архієпископа. Згідно затвердженого ним, 16 січня 1885 року за № 363 уставу Братства, воно повинно було сприяти видавництву «книг духовно-морального змісту та розповсюдженням їх серед народу, а також такого ж змісту брошур та листків, які будуть роздаватись по можливості безоплатно» [19]. Благодійні цілі Братства поряд з іншим, досягалися «наданням усілякої допомоги іноземним богомольцям, які приходять на поклоніння до Лаврської Святині, а також прийняттям та утриманням в Лаврській школі та інших навчальних закладах дітей Галичан, які будуть просити про це Раду Братства» [20]. Таким чином завдання Братства мали духовно-просвітницький та благодійний характер і стосувались не лише Почаївського, але й усіх волинських монастирів в однаковій мірі. Його діяльність спрямовувалась і на представників не лише іншої держави, але й конфесії.

Після того як почаївська обитель отримала статусу Лаври, їй – окрім планованих передруків, дозволено друкувати значно більше число церковних видань. Духовний Собор та члени Консисторії «на розсуд Св. Синоду наказали: В Друкарні Почаївської Лаври на перший раз дозволити друкування одних церковних книг і власне які до Богослужіння відносяться, як то: Псалтиря, Часослова, Загальної Мінеї, Служебника, Требника, Апостола, і Тріоді пісної і цвітної... прийняти до друкування всі ці книги згідно зразків, що друкуються в Московській Синодальній Друкарні... Якщо ж буде потрібно,приступити до надрукування інших богослужбових книг понад вище зазначених то просити на це кожен раз дозволу Святійшого Синоду» [21] .

Обладнання, на якому друкували свої перші доробки ченці в православній Почаївській обителі вичерпало власний ресурс користування. Монастирська друкарня передана василіанами православним потребувала значного покращення її матеріальної бази. Чотири станки були старі, літери малоздатні до вжитку, вони знаходились у недоглянутому стані. Як відзначав у своєму дослідженні митрополит Іларіон: «Ані словолитні, ані переплетні при друкарні вже не було – друкарня занепала». На її важкий стан вказують і документи монастирського архіву, які, водночас, наголошують, що залишені від уніатів «…друкарські верстати та інші прилади, за винятком деяких повністю стерті, можуть ще бути використанні без значних на лагодження їх витрат» [22].

У зв’язку з цим проходила модернізація друкарського устаткування, що залишили василіани. У цій роботі приймав участь острозький шрифт-писар Лейзор Моргулець. Як свідчить рапорт лаврського типографа Василія Міхневича від 3 квітня 1834 р., вилитий острожанином схоластичний шрифт «…виявився досить акуратний і в усьому схожий на Петербурзький найкращий-новітній шрифт» [23].

Почаївській обителі «Указом Синоду від 27 січня 1839 р., за № 244 наказано по закінченню кожного року надати в Синод відомості, про надруковані в типографії Почаївської Лаври книги і зображення святих разом з їх примірниками» [24]. Як свідчить монастирські звіти, на початку роботи відновленої православної друкарні кількість видань була не значною. Так, зокрема, 1845 р. в обителі було надруковано лише молитовник «Збірник або зібрання деяких молінь на всякий день потрібних» та декілька зображень святих [25]. Монастирська друкарня православної доби, почала активно працювати, коли священноархімандритом Почаївської лаври став Арсеній Москвин (1848–1860 рр.) [26]. За час його архирейства, вона «…отримала нові вдосконаленні верстати, відлила триста пудів букв, придбала кращі палітурні пристосування» [27]. Тут друкувались Тріоді, навчальні Псалтирі, акафістники та інші богослужбові книги.

З 1867 року в Почаївській друкарні розпочато регулярний випуск часопису «Волинські Єпархіальні Відомості». Укладена умова між редакцією журналу та монастирською друкарнею передбачала «друкування зазначених відомостей, слов’янським шрифтом, надалі до придбання типографією цивільних шрифтів ... Кожен № Єпархіальних відомостей буде друкуватися в числі 1400 примірників» [28]. У подальшому журнал виходив у двох частинах (офіційна та неофіційна). З метою релігійно-морального «повчання» простого люду 1887 року в Лаврі починає друкуватися щотижневий журнал «Почаївський Листок» [29].1890 р. помічник типографа та завідувач лаврською книжковою лавкою були відрядженні в московську синодальну типографію «для ознайомлення з веденням друкарської справи та операцій з продажу книг в Московській Синодальній Друкарні» [30]. Налагодженні зв’язки сприяли тому, що на початку 90-х рр. ХХ ст. Почаївська лавра закріпилась на ринку книготоргової продукції Російської держави. Найбільшим попитом користувався «Буквар слов’янський». 1899 р. цієї книги було надруковано в кількості 99 600 екземплярів [31]. На початку 1892 р. типограф монастирської друкарні Михаїл Палевич звертався до Духовного Собору з проханням надрукувати ще 100 000 примірників цього видання. Відповідно дорадчий орган Лаври повідомляв єпископу Волинському та Житомирському Модесту, що Буквар потребують великими партіями, переважно московські книготорговці [32].

1894–1897 рр. пройшло масштабне переобладнання друкарні, її активна робота була розгорнута на початку ХХ ст. [33]. Саме тоді розпочався потужний випуск не тільки богослужбових, але й видань морально-виховного значення. Проте досягнути мистецьких вершин своїх попередників, які творили в обителі в XVIII ст. тогочасним почаївським друкарям не вдалось.

Повернення Почаївського монастиря в підпорядкування Православної Церкви відбувалось у зв’язку з політичною ситуацією, що склалась на Волині під час так званого Польського повстання, восени 1831 р. Повна зміна насельників обителі спричинила довготривалий процес налагодження її діяльності. На протязі перших двох десятиліть кількість ченців та послушників Почаївського монастиря була значно меншою його штатного розкладу. Динаміка його змін тоді була від’ємною. Ці дані вказують на те, що Почаївський монастир поступово повертався в лоно Православної Церкви. Отримання статусу Лаври сприяло підняттю авторитета обителі, привернення до неї уваги, як церковної влади, так і вірних різних конфесій. Наповнення братією відбувалось шляхом переходу до нього ченців з інших монастирів Російської держави. Якщо на початку це були переважно етнічні українці, то в майбутньому їх змінили здебільшого росіяни. Зміна насельників не могла відразу змінити середовище в якому проходило монастирське життя. Почаївська лавра ще довгий час залишалась святинею для православних, уніатів та католиків, які мешкали в Галичині, яка в той час перебувала в складі Австрійської, пізніше Австро-Угорської держави. З одного боку почаївська братія намагалась віддалитись від свого василіанського минулого, а з іншого робила усе можливе, щоб інославний контингент був присутній у монастирському просторі, наповнюючи його своєю участю в житті обтелі. Лавра не хотіла втрачати представників Західної Церкви, які складали значну частину прочан. Це засвідчила й справа організації православного братства. Таким чином, у ХІХ столітті православної доби діяльність Почаївського монастиря на теренах Російської держави, його насельники ставили завдання зростання обителі вище власних вузькоконфесійних інтересів.

Важливим чинником, що сприяв розвою Лаври стали кроки по активізації роботи друкарні шляхом модернізації обладнання, наслідком якої стало завоювання нових ринків збуту книжкової продукції далеко за межами Волині. Домігшись можливості реалізовувати василіанську літературу, православна братія Почаївського монастиря визнала правонаступництво та власну причетність до василіанського минулого обителі, духовний зв'язок різних поколінь чернечої братії.

Успенську лавру відкривали для себе та для Великої України відомі українці. Вони вводили в наукову та мистецьку площини інформацію про волинську чернечу общину, найперше як історико-архітектурну перлину, де зберігались три святині, які ще більше притягували до себе усіх тих, хто сповідував християнські цінності. Про це розповідь у наступних подачах.

1. ЦДІАУ у м. Львові. Ф. 684. Спр. 3274. 177 арк. Арк. 93 зв. Книга протоколів розгляду вхідних паперів на засіданнях так званого Собору Почаївської лаври за 1832 р. 10 січня 1832 р – 24 грудня 1832 р.

2. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 874. 13 арк. Арк. 2 зв. Укази урядового синоду, протокол собору Лаври та переписка Волинської Консисторії про порядок збереження монастирських книг та рукописів.

3. Там само. Арк. 9.

4. ДАТО. Ф . 258. Оп. 1. Спр. 1975. 12 арк. Арк. 1. Справа про відсилання у Варшавський навчальний округ з лаврської друкарні книг для греко-католицьких парафіяльних училищ.

5. Там само. Арк. 6.

6. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2157. 28 арк. Арк. 1. Справа про відправку церковних книг в Холмську консисторію. 1858 р.

7. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 966. Арк. 1. Документи про знищення церковної літератури, що зберігалась в Лаврі.

8. Там само. Арк. 11.

9. Там само. Арк. 11; 27–27 зв.

10. Там само. Арк. 28.

11. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 8. Арк. 56. Книга опису подій та визначних місць Почаївської Лаври. Т. 2-й, останній.

12. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 1208. Арк. 5–16 зв. Справа про заснування при Лаврі Почаєво-Успенського братства.

13. Там само. Арк. 17 зв.

14. Там само. Арк. 18.

15. Там само. Арк. 18 зв.

16. Там само. Арк. 18 зв.–19.

17. Там само. Арк. 19 зв.

18. Устав Волынского Епархиального Почаево-Богородичного Братства. ВЕВ. Ч. Н. 1885. № 6. С. 97–102. С. 97.

19. Там само. С. 97

20. Там само. С. 98.

21. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 44. Арк. 28 арк. 10–10 зв. Справа про синодальний дозвіл на друкування церковних книг в Почаївській друкарні.

22. Іларіон Митрополит. Фортеця Православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Вінніпег, 1961. 398 с.; ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 44.28 арк. Арк. 2.

23. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 387. 62 арк. Арк. 13. Рапорт типографа священника Василія Міхневича в Духовний Собор.

24. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 1274. 7 арк. Арк. 4. Рапорт ієрея Дорофея, донесення та відомості Духовного Собору про надруковані в лаврській типографії книги та ікони.

25. Там само. Арк. 5.

26. Объятия Отча… Очерки по истории Почаевской Лавры. Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000. 192 с. С. 112.

27. Там само.

28. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1 Спр. 2748. 14 арк. Арк. 2.

29. Обьятия отча…С. 125.

30. Хойнацкий А. Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Испр. и доп. Г. Я. Крыжановским. Почаев, 1897. 524 с. С. 261.

31. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1.Спр. 3745. 5 арк. Арк. 4. Спава про друкування в лаврській типографії слов’янського Букваря та опис Лаври, а також кишенькового молитвослова та житія Преподобного Йова.

32. Там само. Арк. 4 зв.

33. Іларіон митрополит. Вказ. праця. С. 323.