ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДИ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ СЕЛА КОМАРІВКА (КРЕМЕНЕЦЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ) ВІД ЗАСНУВАННЯ ДО – СЬОГОДЕННЯ Казмірук М., Кудасюк М.

 

УТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН У 20-30 РР. ХХ СТ.

 

                Сьогодні, в умовах нових соціальних, економічних та політичних реалій в Україні значно зріс інтерес до нашого минулого. Настав час об’єктивним і пильним оком оглянути те, що з певних міркувань тривалий час не підлягало глибинним дослідженням або просто замовчувалося. Одним із таких недостатньо розроблених аспектів української історії є феномен поширення євангельського руху на західноукраїнських землях. Почавши свій розвиток перед Першою світовою війною, він став одним із впливових чинників релігійного життя на цих теренах в умовах їх перебування в складі Другої Речі Посполитої.

Поширення євангельських ідей розпочалося серед мешканців села Кімната, а потім села Зелена, які знаходяться поблизу села Комарівка. У 1918 р. в Кімнату з військової служби повернувся прихильником євангельського вчення Трохим Грушицький. В армії він познайомився з представниками християн євангельського спрямування, і внаслідок їхнього свідчення Євангелії приєднався до громади. Прибувши додому, він почав проповідувати Слово Боже за євангельським зразком. Вже на початку двадцятих років  засновано невеличку громаду євангельських християн, які надалі продовжували збиратися в будинку Т. Грушицького.

Становлення євангельської громади с. Комарівка відбувалося в умовах перебування Кременеччини під  польською владою  у                         1919 - 1939 роках. Ця влада на місцях терпимо відносилася до різних віросповідань, у тому числі і до євангельських християн. На прохання євангельської громади, староста села забезпечував охорону поліцією проведення зібрання, хрещень та інших релігійних заходів [1, с. 45].

 Євангельський рух ширився, особливо в другій половині                     20-х рр. ХХ ст. серед жителів с. Зелена. Внаслідок проповідницької діяльності віруючих жителів  із с. Кімната,  утворилася невеличка група, яка збиралася у хаті Свідрука. Після багатьох проведених зібрань і розмов вони навернулися до вчення євангелістів та прийняли водне хрещення. Поступово їх вплив поширився і серед жителів хуторів Мокре і Петруки, та у с. Комарівка.

             Комарівка в той час ні чим не відрізнялася від інших сіл, хіба що  кількістю населення і бідністю. У селі діяли православний храм, початкова школа і польська  влада в особі старости (солтиса).

Поширення євангельського вчення  у с. Комарівка почалося в другій половині 20-х років, першим  проповідником був Роман  Мірецький. Перебуваючи у полоні в Італії, за часів Першої світової війни, серед полонених він зустрів євангелістів, які розповіли про євангельську істину і подарували Новий Заповіт. Повернувшись із полону, він почав разом із сусідами і друзями у вільний час читати Слово Боже.

«Оце посідаємо навколо столу, пригадував Р. Васильович, прочитаємо по складах один, два вірші. Після цього пороздумуємо над віршами, кожний з присутніх висловить свою думку, тоді вийдемо на подвір’я, подихаємо свіжим повітрям і знову йдемо в хату і читаємо дальше вірш за віршом. У неділю відвідаємо службу Божу в храмі, і знову зберемося разом навколо Слова Божого» [2].

На Великодні свята 1928 р. Р. Мірецький  із дружиною, Мефодій Пацула із сестрою відвідали зібрання в Кімнаті, під час яких долучилися до їх громади. З того часу почалися регулярні зібрання у хаті брата Романа Васильовича, а пізніше через велику кількість людей – у стодолі.

           На зібрання приходили євангельські проповідники з церков                     с. Кімната І. Грушицький  і Т. Грушицький,  с. Великі Бережці Петро Горобець, щоб послужити проповіддю Слова Божого.

           Про зібрання стало відомо тамтешньому православному священикові. Частина прихожан перестала відвідувати  службу у місцевому православному храмі. Р. Мірецький  уже не святив пасхи, перестав відвідувати недільну і святкову служби. Щоб запобігти відходу прихожан від церкви, священик звернувся до польської влади в особі старости села Петра Нікітюка, як до шанованого чоловіка в селі і церкві. Староста вирішив спочатку дізнатися що за наука з’явилася в селі, відстежити чи поклоняються на згаданих зібраннях іконам, а потім прийняти рішення щодо дозволу чи заборони їх проведення. Не тільки прохання священика, а й власна допитливість змусили старосту відвідати служіння євангелістів. Після кількох відвідин старостою цих заходів він, разом зі своєю дружиною, приймають євангельську віру.      

У 1931 р. в с. Комарівка у панському ставку відбулося перше хрещення, яке прийняло 20 осіб, а звершав його проповідник громади віруючих с. Кімнати І. Грушицький. Проведення  відбувалось під наглядом поліції, яку викликав староста з Бережецької ґміни. Після хрещення всі віруючі і охочі з присутніх відправилися до будинку Р. Мірецького. Для вірян це був особливий і знаменний рік. Внаслідок постійних зібрань, проповіді Слова Божого, красивого змістовного співу, щирих молитов, кількість навернених зросла. Так стала діяти  громада «Євангельських християн вольних» (у 1944 році отримала назву «Євангельських християн-баптистів» у с. Комарівка, пресвітером якої був обраний Петро Нікітюк, а дияконом Р. Мірецький [3, с. 302].

    Збереглася частина статистичних даних перших років поширення євангельських громад серед населення деяких сіл Почаївського регіону за період 1921 по 1944 рр. Так у с. Комарівка налічувалось 64 євангельських вірян – найбільша громада у регіоні.

    На  початках євангельська громада  збиралась, як  згадувалося  у хаті Р. Мірецького, у якого з часом збільшилась сім’я. Тому виникла потреба в побудові молитовного будинку, що було здійснено 1934 р.

    Через постійні протистояння між євангельськими християнами і православними, які виникали через спільне кладовище, польська влада виділила пустир під цвинтар для поховання євангельських вірян. Так у цій громаді села з’явився  власний цвинтар.

Отож,  громада євангельських християн у с. Комарівка появилась у другій половині 20-х рр. ХХ ст., а у 1931 р. була зареєстрована   офіційно. Розвиток громади відбувався в умовах підтримки її з боку польської держави та протистояння з боку  православного духовенства та мешканців села. Наприкінці 1930-х рр. євангельська громада  у с. Комарівка була найчисельнішою серед подібних громад Почаївського регіону. 

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ (ЄХБ) У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД ЧАСУ

Переслідування служителів та тиск на громаду в період радянського режиму

Євангельські зібрання в період з 1944 по 1948 рр. продовжувалися без жодних перешкод. У селі не було постійно діючої  влади, оскільки коли її встановлювали, то вона довго не тривала, туму що представників влади українські повстанці карали, і тому у ці часи  влади практично не існувало.

Працівники НКВС основну увагу приділяли українським повстанцям. Вони прагнули винищити їх, виявити їхніх прибічників, мати своїх донощиків, тому їх часто можна було бачити в селі. Не забули вони і про пресвітера євангельської громади Петра Нікітюка, вважаючи його «ворогом народу». Збирали на нього доноси і матеріали та чекали нагоди щоб заарештувати  і позбавити служіння пресвітера.

З розповіддю М. Пацули, «восени 1946 р. П. Нікітюк зі своєю дочкою Юлею, в четвер, пішли на базар у Почаїв. Там Юля попрямувала  напрямку базару, Петро ж вирішив зайти в адміністрацію району, отримати матеріальну допомогу на новонароджену дитину у вигляді невеличкого шматка тканини і невеличкої суми готівкою. Зайшовши в будинок, відрекомендувався охороні хто він такий, звідки, назвав причину свого приходу. Начальник охорони попросив зачекати, а сам пішов наводити довідки. Через деякий час він повернувся і сказав, що сьогодні не можуть видати допомоги з адміністративних причин. Петро вийшов на вулицю, де на нього вже чекали «енкеведисти» і наказали слідувати за ними у відділення, де його заарештували.

      Пройшло небагато часу і П. Нікітюк постав перед слідчим. Слідчий, за доносом його сусіда, з яким той співав  у православному хорі до прийняття євангельського вчення, звинуватив його в антирадянській пропаганді, яка нібито проявилася в агітації людей навколишніх сіл і в селі Комарівка не вступати в колгоспи, бойкотувати їх організацію.

     Після кількох днів допиту  Петра в супроводі посиленої охорони відвезли в Кременецьку в’язницю, де продовжували нічні допити. Звинуваченого били, примушуючи підписати протокол  з неправдивими обвинуваченнями. Так відбувалося продовж кількох тижнів, і знесилений, побитий, не витримуючи подальших мук і знущань, він підписує сфабриковані проти нього звинувачення. Наприкінці квітня  відбувся суд. Суддя зачитав вирок: 10 років ув’язнення, 5 років заслання з конфіскацією майна. Цих 15 років пресвітер громади провів у Воркуті. Разом з дітьми, за ним  поїхала і його дружина» [4].

    Після смерті Й. Сталіна становище євангельських християн дещо змінилося. У 1954 р.  проголошено амністію для в’язнів, яка поширилася і на засуджених за віру, які відбули значну частину терміну ув’язнення, і в 1956 р. їх звільнили. Реабілітовано і пресвітера євангельської громади              с. Комарівки П. Нікітюка [5, с. 2].

У 1962 р.  Петро з дружиною і сином повернулися з Воркути і на зароблені разом із сином кошти, придбали у м. Кременці хату, в якій він провів останні роки свого життя, а в 1973 р. відійшов у вічність.

У липні 1946 р. єпископом Почаївського району призначено пресвітера громади ЄХБ громади с. Старий Тараж Павла Костюка, а пресвітером громади вірян с. Комарівка  обрано Мефодія Пацулу, якому  видано свідоцтво.

У 1973 р. виникла проблема з наданням хрещення молодих людей. На початку літа громада подала у Кременецький райвиконком офіційного листа про дату проведення хрещення  і список новонавернених, що після свого покаяння у гріхах, зголосилися прийняти водне хрещення. Цього офіційного повідомлення (із зазначенням списку тих, хто буде охрещений, їх адреси, місця роботи чи навчання) вимагав уповноважений у справах релігії. У згаданому списку було зазначено два прізвища – Миколи Нікітюка  і Володимира Богути, які повернулися з військової строкової служби, подавши заяви в громаду з проханням про надання їм хрещення і прийняття  в члени громади. Очікуваного дня, у який вони прагнули скласти  обітницю служити Богові добрим сумлінням, вони так і не дочекалися. Напередодні хрещення прийшли повістки з’явитися їм у районний військовий комісаріат для проходження військової перепідготовки терміном на шість місяців. Володимир терміново виїхав у Ростовську область, а Миколі довелося з’явитися в комісаріат і його направили на сільськогосподарські роботи в Казахстан.

У 1975 р. Микола і Володимир, повернувшись додому, з групою новонавернених, таємно вночі, прийняли водне хрещення, яке продовжувалися до 1977 р. У тому ж році рада громади с. Комарівка подала до Кременецького райвиконкому  офіційного листа, у якому було вказано лише  дату проведення хрещення і кількість тих, хто буде охрещений. Наступного року громада провела хрещення новонавернених без повідомлення в райвиконком, і через декілька днів, після хрещення, голова сільської Ради викликав пресвітера в свій кабінет, де представник району пред’явив йому судовий штраф у розмірі                 50 карбованців і застеріг: якщо так буде продовжуватися далі, то влада прийме більш жорсткі міри до громади за порушення закону і постанов про релігійні культи – це позбавлення реєстрації і закриття молитовного будинку.

Атеїстична кампанія зачепила і дитячу категорію населення, що проявилося у низці статей у районній газеті «До нових перемог», направлених на правильне виховання покоління, що підростає. Також, за спогадами учителя Комарівської восьмирічної школи М. В. Заришнюк, в ній відбулися загальношкільні батьківські збори, на яких із  лекцією «Антирелігійне виховання дітей в сім’ї» перед батьками виступав завуч школи В. Самойленко. Він зазначив, що ХХІІ з’їзд КПРС, нова Програма партії постановили відповідальне і почесне завдання – виховання нової людини, людини комуністичного суспільства.

    Доповідач наголосив, що громадяни країни уже практично приступили до побудови комуністичного суспільства, і цю справу продовжуватимуть  діти, які повинні бути високо свідомими, вільними від усякого роду релігійних забобонів. Якраз у цьому напрямку й повинні працювати разом школа і батьки. Адже виховання дітей – це не особиста, а важлива суспільна справа.

У лекції також зазначалося, що деякі релігійні жінки, йдучи в Почаївську лавру, беруть із собою дітей. Вихованню дітей також завдають шкоди сектанти члени (ЄХБ) Василь Богута, Ніна Нікітюк і Володимир Нікітюк, які тривалий час забороняють своїм дітям носити піонерський галстук, не дозволяють відвідувати кіно, брати участь у художні самодіяльності. Це робить дітей замкнутими, безініціативними, нежиттєрадісними.

    Як доповідач, так і виступаючі, засудили згадану вище поведінку батьків, наголосивши що потрібно дітей  виховувати на матеріалістичній основі, в дусі  принципів морального кодексу [6, с. 4].

У 1978 р.  непорозуміння сталося і в Раді громади при розгляді матеріальних і догматичних питань, що призвело до її поділу. Девять членів громади, не дійшовши згоди, залишили її і почали збиратися окремо,а з часом увійшли до Союзу Ради Церков. Це були  жителі села: сім’я Володимира Нікітюка та Ананія Дубаса, які збиралася у хаті Федора Валігури. Пройшли роки, а їхні діти і внуки також продовжують збиратися окремо.

У 1984 р. відійшли у вічність перший проповідник, служитель Комарівської громади ЄХБ Р. Мірецький і диякон В. Богута Василь, який ніс сумлінне служіння упродовж тривалих років. Не дожив до позитивних змін релігійної ситуації у СРСР також не дожив пресвітер громади              М. Пацула, який помер після 43-річного служіння Церкві.

На його місце, в присутності заступника пресвітера обласного об’єднання ЄХБ Івана Колесника, громада обрала тимчасово виконуючим обов’язки пресвітера служителя Ф. Богуту. Через два роки, з випробувальним терміном в один рік, пресвітером було обрано Миколу Богуту, а дияконом – М. Нікітюка. Рукопокладення пресвітера відбулося під керівництвом обласного об’єднання ЄБХ  Тернопільської області.

Дім молитви на той час потребував капітального ремонту як ззовні, так і всередині, проте, зрозуміло, просити дозволу на ремонтні роботи у влади було марно. Тоді Рада громади, одностайно, не порушуючи плану забудови, без відома влади, самотужки вирішила  провести ремонт. Заздалегідь придбали лісоматеріали і приготували усі необхідні будівельні матеріали. За три дні інтенсивної праці членами громади  оновлено Дім молитви від основи його фундаменту до даху.

Тоді влада і атеїсти схаменулися: секретар парторганізації колгоспу села повідомила районну владу, що віряни євангельської громади порушили проект побудови і згідно власного плану збудували новий Дім молитви. Відразу ж  виїхала комісія з району і разом із представниками сільської влади з’явилася біля молитовного будинку. Побачивши, що фундамент, висота, ширина і довжина будівлі ті ж самі, що  в проекті, ні з чим повернулася назад. Ніхто не міг повірити, що за три дні можна було  розібрати старий і звести новий будинок та накрити дах.   

У часи перебудови відмінено 6 статтю Конституції СРСР, у якій комуністична партія визначалась  керівною і направляючою силою суспільства. Почав зменшуватися тиск на громадян за віру на релігійному ґрунті на роботі та в суспільстві. Почали відкриватися двері для євангелістів в громадських місцях: клубах, Будинках культури, кінотеатрах, парках та стадіонах [7, с. 527].

Культурно-освітня праця

Займалися члени Комарівської євангельської громади і культурно-освітньою діяльністю, в тому числі і видавничою. Пригадує член громади Мефодій Благовірний, 1948 р.н.: «Рік 1975-й став для мене і Володимира Богути особливим і пам’ятним. 6 липня з групою новонавернених християн, таємно вночі, ми прийняли водне хрещення по вірі. Хрещення, здійснюване нічної пори,  зменшувало вірогідність гонінь із боку атеїстів, які сміливо звітували перед владою про досягнуті успіхи в антирелігійної діяльності, зменшення  кількості членів у євангельських громадах, про те, що молодь свідомо відкидає «релігійний дурман» і приєднується до загальнонародної справи – побудови комуністичного суспільства.

Ставши членами релігійної громади ЄХБ, ми з братом у Господі Володимиром почали активно поширювати євангельські істини як серед жителів свого села, так і навколишніх сіл. А це – весілля, похорони та інші християнські заходи, на яких була присутня певна кількість слухачів.

Християнської літератури було дуже мало. Особливо не вистачало догматичної, художньої, поезії. Не всі члени громади мали Біблію чи Новий Завіт.

Нам із Володимиром доводилося бути присутніми на зустрічах християнських молодіжних лідерів у Рівному, які намагалися втілити в життя хороший проект: зібрати серед громад віруючих вірші, оповідання для їх видання. На одному із таких заходів ми познайомилися з Миколою  Дятликом, який на той час був координатором двох нелегальних друкарень у Західних регіонах України, а також виготовляв матриці для друкування книг. Матеріали для матриць добували усілякими шляхами: привозили у вигляді пошитих жіночих суконь із Польщі (через євангельських віруючих), із подібної тканини виготовляли авіаційні парашути, тому пошуки велися і в цьому керунку.

Після домовленості з М. Дятликом, ми з Володимиром створили четвертий нелегальний центр із друку духовної літератури в нашому         с. Комарівка. Пізніше до нашої праці долучилася  Любов Благовірна. Надзвичайно великою проблемою у ті часи було постачання друкарського паперу. В Україні в продажу його було дуже мало, доводилося купувати, в основному, в Прибалтійських республіках, а також, при можливості, у невеликій кількості (щоб не викликати підозри в працівників торгівлі) закупляли в магазинах «Культтовари» західного регіону України. Вирішення цієї проблеми, в основному, взяв на себе М. Дятлик.

Першою надрукованою нами книгою була збірка християнських віршів українською мовою, далі – Новий Заповіт, книга відомого радіо-проповідника Ярла Пейсті «Библейские принципы семейной жизни», «Песнь Возрождения» (найбільшим тиражем – 1 тис. екземплярів), дитячі журнали «Ноев ковчег», кілька тисяч трактатів і запрошень на євангельські зібрання.

Це був час випробувань, потрібно було постійно пильнувати. Щоденно, окрім неділі, ми працювали в колгоспі, а у вечірній час, аж до пізньої ночі, займалися друкуванням.

Влада ніяк не могла змиритися з тим, що я, будучи активістом у колгоспі, членом комітету комсомолу, агітатором, учасником драматичного гуртка в клубі, усе це залишив. За доносом тутешнього парторга, який звинуватив мене у намаганні зірвати захід фотографування передовиків колгоспу для експозиції музею «Історія колгоспу», який влада планувала розмістити в помісному (закритому атеїстами) православному храмі села Будки, мною зацікавився районний відділ КДБ. Їхньою метою було зробити з мене свого агента, донощика, котрий би  інформував їх про діяльність нашої євангельської громади, інших громад із навколишніх сіл. Особливий інтерес у них викликала невеличка громада нашого села, що входила в Раду Церков. За співпрацю мені обіцяли щасливе життя для усієї сім’ї, зростання особистої кар’єри. Тобто, подальше навчання моє і моїх дітей у вищих навчальних закладах, безбідний матеріальний стан моєї родини тощо. Після моєї відмови розпочалося залякування, погрози тюремним ув’язненням і переслідування. Серед мешканців села поповзли чутки, що я, нібито, є агентом США, і що в радіусі нашого села зафіксована трансляція радіопередавача.

У моїй хаті часто з усіляких причин (і без них) можна було побачити підозрілих односельчан і близьку родину, які щось робили спроби щось випитати, отримати християнську літературу. Влада намагалася відшукати причини для звинувачення і зробити з мене ворога народу. Одного разу працівник органів безпеки заявив: « Ми влаштуємо тобі таке життя, що ти добровільно погодишся працювати на нас». Але незабаром у країні розпочалася так звана перебудова і мене, як і інших віруючих залишили в спокої.

З часом до нас із Володимиром долучився  Микола Нікітюк, і ми, утрьох, користуючись свободою, маючи при собі Нові Заповіти, ходили по хатах сусіднього села Круки, свідкуючи мешканцям про Ісуса Христа, роздавали Євангелія всім охочим.

Саме тоді в Рівному заснували Міжнародну християнську організацію «Світло Євангелії», яка отримувала від християнського зарубіжжя духовну літературу для виїзних бібліотек і для бібліотек релігійних громад. Отримавши від цієї організації необхідну кількість літератури, за покликом від Господа, ми розпочали роботу виїзної бібліотеки в м. Почаєві» [8].

З розвитком перебудови культурно-освітня діяльність Комарівської громади ЄХБ посилилася.  В Комарівському сільському клубі проводилися євангельські масові зібрання за участю хору інших громад і проповідників. Жителі села отримали неодноразову нагоду переглянути фільми «Ісус», «Хрест і меч» та інші кінокартини біблійного сюжету. А у Різдвяні дні християнська молодь радувала мешканців с. Комарівки і навколишніх сіл (Валігури, Круків, Кімнати, Зеленої і Копанів) колядками.

Наведені вище факти свідчать про те, що у радянський період часу діяльність Комарівської громади ЄХБ зазнавала значних труднощів через перепони, створювані радянською владою. Незважаючи на це, її чисельність  не зменшувалася. Окрім цього громада здійснювала активну культурно-просвітницьку діяльність, яка часто носила підпільний характер.

РОЗВИТОК ГРОМАДИ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ

 Господарська та просвітницька праця (1991 – 2018 рр.)

У період незалежної України ситуація в релігійних громадах змінилася на краще. Стаття 35 Конституції України проголошує, що кожен громадянин має право на вільний вибір віросповідання.

З огляду на це духовне і господарське життя громади ЄХБ села Комарівка пожвавішало. Члени громади тепер могли вільно проповідувати євангельські істини, відвідуючи односельців від хати до хати, роздавати християнські трактати, працювати з молоддю [9, с. 323].

Дім молитви поступово набирав нового вигляду: дерев’яну огорожу замінили  кам’яним парканом із декоративним металевим куванням. Біля будинку було вкладено бруківку.

На північно-східному боці, при в’їзді в село з боку  Кімнати, у правій частині лісу знаходиться  цвинтар громади, огороджений металевою сіткою.

Станом на 2018 р. Комарівська налічує 88 осіб. Велику увагу нині члени громади євангельських християн-баптистів  приділяють духовному розвитку молоді громади, яка один раз на тиждень збирається в молитовному будинку для спілкування. Становленню та діяльністю недільної школи в селі завдячують широко знаному християнському професорові Володимиру Марцинковському, який ще в 30-х роках ХХ ст., здійснюючи місіонерську діяльність на Кременеччині, зокрема і в                    с. Комарівка, заснував тут школу. Зі спогадів його  дружини: «…Мій чоловік проповідував в церквах, виступав з лекціями, я займалась в недільних школах з дітьми…» [10, с. 128].

Нині недільну школу відвідують майже 50 дітей. Учителі цієї школи проводять уроки, де викладають основи християнського вчення, розповідають про історичні події, описаних в Біблії.

Молоді члени церкви щомісяця організовують спеціальні акції, підчас яких пояснюють біблійні істини, таким чином, долучаючи односельців до одвічних християнських цінностей та навертаючи їх до Бога. Проводять також конкурси, спортивні ігри, пісенні свята, навчають гри на гітарі, співу пісень, діляться різними історіями з життя Ісуса Христа на землі. Влітку за рахунок громади діє молодіжний табір у сусідньому            с. Копані Радивилівського району Рівненської області, у якому активно відпочивають діти с. Комарівка. У молоді існує давній звичай - «посвята       у молодість», тобто перехід у доросле життя.

Ще з 1930 років в громаді діє хор, нині його очолює Василь Нікітюк. 

Молодь громади також бере активну участь і в інших християнських проектах:

  • в молодіжних клубах;
  • в молодіжних і дитячих таборах Кременецького району та в дитячому таборі  с. Круки Радивилівського району.

            Чисельність євангельських християн у Комарівці щорічно зростає. Станом на 2018 р. кількість членів громади становить 88 осіб.

             Отже, на сьогоднішній день церква євангельських християн-баптистів проводить активне служіння в різних сферах і формах духовної роботи. 

Громадський  благодійний Фонд  «Доброта»

У 1989 р., за умов перебудови, члени Комарівської громади ЄХБ Мефодій Іванович Благовірний та Володимир Федорович Богута як місіонери розпочали діяльність виїзної християнської бібліотеки в                      м. Почаїв (що за 18 км від с. Комарівка), в якому знаходиться всесвітньо відома Свято-Успенська Почаївська лавра. Результатом їх семирічної праці стала невелика група новонавернених  євангельських християн, об’єднаним у домашні групи.

Для того, щоб офіційно зареєструвати їх як Почаївську громаду ЄХБ,  за тогочасним законом України не вистачало достатньої кількості членів (їх мало бути не менше двадцяти). Тому юридичного права на проведення заходів євангелізації у Почаєві та тутешньому регіоні не було. З огляду на це у 1995-му році було створено і зареєстровано громадський благодійний Фонд «Доброта». Його засновниками стали Володимир Богута, Мефодій Благовірний та Станіслав Каспров (м. Черкаси). Організація була зареєстрована виконкомом Кременецької районної ради за номером 15 від 3. 02. 1995-го року за адресою с. Комарівка Кременецького району Тернопільської області.

 Діяльність фонду спрямовувалась на благодійність та проведення культурно-просвітницької роботи з метою духовного відродження населення Почаївщини.

 Керівником фонду було вибрано В. Богуту, головним бухгалтером – М. Благовірного. У роботі фонду були задіяні переважно новонавернені християни Почаєва та члени громад села Комарівка та м. Кременець. Україна в згаданий період, після розпаду Радянського Союзу, перебувала у важкому економічному занепаді. В Почаєві перестали діяти дві фабрики, овочесушильний завод. На державній роботі людям не виплачували зарплатні, багато сімей знаходилися на грані виживання. Тому великий акцент у діяльності організації робився на благодійність. Фонд «Доброта» мав юридичне право отримувати з-за кордону гуманітарну допомогу від християнських організацій і церков. Справжньою проблемою стало розмитнення гуманітарного вантажу, який, з Божою допомогою, все ж, вдавалося здійснити.

 За сім років діяльності фонду гуманітарна допомога була надана різноманітним медичним установам (Почаївській районній комунальній лікарні, центральній районній лікарні м. Кременця, медпункту с. Валігури), громадським організаціям (Товариству сліпих, Товариству глухонімих            м. Кременця), Управлінню соціального захисту населення м. Кременець, Центру соціальної служби для молоді при Кременецькій РДА, сільській раді с. Будки, навчально-освітнім закладам ( Почаївське ВПУ 21, Кременецька школа-інтернат), членам церкви ЄХБ м. Почаєва, мешканцям навколишніх сіл. Ця допомога поширювалась і на території сусідніх Радивилівського та Зборівського районів (смт. Заложці).

 За цей відтинок часу було гуманітарної допомоги було надано згаданим вище закладам: лікарняні ліжка (20 шт.), медичні матраци                (30 шт.), стільці туалетні для інвалідів (30 шт.), інвалідні візки для дорослих (59 шт.) та дітей (6 шт.), медичні електричні прилади (16 шт.), меблі для церкви (12 одиниць), вживаний одяг (6 тон), продукти харчування (2 тони), засоби гігієни (700 кг.).

 Ця допомога надходила від Міжнародного благодійного Фонду Міжнародної асоціації «Світло Євангелії» (м. Рівне), благодійних християнських організацій Німеччини (1999-й – 2000-й рр.), від благодійних християнських Фондів «Стефанус», «Братерство без кордонів» (м. Рівне), місіонерського Товариства «Світла на Сході»                (м. Київ, християнська література).

Надання благодійної допомоги проводилось під гаслом «Кожній малозабезпеченій сім’ї, самотній і знедоленій людині – подарунок від Бога». 

Із метою поширення євангельського вчення   було орендовано приміщення в смт. Заложці Зборівського району у спортивному технічному клубі ТСО, яке діяло з січня 2001 р.  по січень 2003 р.

 Щосуботи упродовж п’ятьох років тут працювали проповідники  М. Благовірний та В. Богута з виїзною бібліотекою духовної літератури. На початках вона працювала під відкритим небом, далі – в орендованому приміщенні, в якому також діяла недільна біблійна школа для дітей (служіння звершувала Любов Лозовюк, член Кременецької церкви ЄХБ).

 Діяльність бібліотеки християнської книги сприяла поширенню близьких духовних стосунків із населенням Заложців. Малозабезпеченим верствам населення смт. Заложці надавалась гуманітарна допомога [11].

Результатом проповідницької праці в цьому селищі став прихід до віри в Господа трьох його мешканок. Їм було надане водне хрещення, після чого вони поповнили євангельські громади сусід  сіл.

Проведення будь-яких заходів євангелізації, чи роздача гуманітарної допомоги завжди супроводжувалась поширенням християнської літератури: трактатів, брошур, художньої літератури, поезій, а найбільше – Нових Завітів та Біблій.

 У згадані часи Бібліями та Новими Завітами українською мовою володіли головно євангельські віруючі. Це був переклад Святого Письма, здійснений професором богослов’я, православним митрополитом Іваном Огієнком (митрополитом Іларіоном), виданий у Львові 1939-го року. Користувалися також перекладами Пантелемона Куліша (видання 1903-го і 1912-го рр., Відень).

 Наприкінці 1950-х рр. в Україну з-за кордону різними шляхами була ввезена чимала кількість Біблій українською мовою в перекладі          І. Огієнка. Уперше ж у нашій країні Біблію українською мовою було видано лише в період Незалежності – у 1995 році (переклад І. Огієнка) – Українським Біблійним Товариством. Населення з великим інтересом читало українські Біблії, оскільки православні видання здійснювалися лише російською.

 Завдяки діяльності бібліотек християнської літератури та безкоштовному поширенню Слова Божого, якого були спраглі наші краяни, мінявся їхній світогляд, люди шукали сенсу буття, свого призначення на землі, поширювалася віра в Бога.

 За період діяльності Фонду було розповсюджено близько півтисячі Біблій, тисячі Нових Завітів, 420 примірників методичної літератури,         2 тис. дитячих видань, 250 дитячих Біблій, більше 8 тис. книг християнського спрямування. На загал це 11 500 примірників книг.

 Літературу отримували від Міжнародної асоціації «Світло Євангелії» (м. Рівне), місії «Братерство без кордонів» (м. Рівне), благодійного християнського Фонду «Стефанус» та християнського видавництва «Смірна» (м. Черкаси).

Історії світового кінематографу засвідчує, що кінострічка «Ісус» має найбільший прокат у світі,  перекладена  175-ма мовами, її переглянули понад 500 млн. осіб у різних країнах світу. Причина універсальності картини і позитивне її сприйняття полягають у детальному відтворенні євангельських подій, широкомасштабних зйомках, високій майстерності головного виконавця ролі Ісуса Христа. До того ж, християнська тематика в світовому кінематографі була і є відносно рідкісною.

У Почаєві стрічка демонструвалась у кінотеатрі «Перемога» у           1993 році. Її надав для показу працівник Міжнародної асоціації місії «Світло Євангелія» Микола  Дятлик. Тоді ж фільм демонструвався у с. Комарівка (Кременеччина).

У тому ж році громадсько-християнський Фонд «Доброта» отримав на довготривале користування необхідне технічне обладнання (кінопроектор) і згаданий фільм для демонстрування в різних населених пунктах району. Технічним процесом показу стрічки оволоділи працівники Фонду Володимир Богута, Микола Благовірний, а Руслан Мандзюк та Іван Заблотовський – теж працівники фонду – приєдналися до них із метою спілкування з глядачами після перегляду картини.

З квітня 1994 р. по жовтень 1995 р. фільм «Ісус» переглянули близько 9 тис. глядачів Кременецького та Радивилівського районів.

1996 року щоранку о шостій тридцять на Кременецькому районному радіомовленні звучали позивні християнської радіопередачі «На світанку», яку вели працівники християнського благодійного Фонду «Доброта» Микола Благовірний та Любов Лозовюк.

«Дорогі краяни! Вас вітає християнська радіопередача «На світанку». Миру, добра, злагоди в домівках, доброти і здоров’я вам!...»         – так розпочиналась передача, далі звучала християнська пісня. Упродовж передачі піднімались важливі морально – етичні проблеми в світлі євангельських істин, проводились бесіди на хвилюючі теми повсякдення тощо.

Завдяки співпраці з християнським Фондом «Благовіст», працівники Фонду «Доброта» упродовж травня-листопада 2000-го року (з нагоди святкування двох тисяч років від народження Ісуса Христа) провели демонстрування пересувної виставки картин та духовної літератури «Життя Ісуса Христа». Вона включала в себе 28 чудових яскравих копій великого формату знаних художників світового рівня –         І. Крамського, В. Полєнова, І. Рєпіна, М. Ге, Г. Сенірадського, О. Іванова, Рембрандта, Рафаеля, Тіціана, Рубенса та інших [12, с. 46].

Полотна, що відтворювали події з життя Ісуса Христа, розміщувались у хронологічному порядку: Благовістя, народження Ісуса Христа, принесення Ісуса до храму, хрещення, з’явлення Його народу, служіння, тортури, Його смерть і воскресіння («Падіння денниці», «Побиття немовлят», «Беседа з Никодимом», «Молитва про чашу», «Таємна вечеря» тощо).

Діяльність Заочної Біблійної школи

У березні 1996 р. Фонд «Доброта» уклав угоду з християнським Товариством «Світло Воскресіння» (м. Макіївки), що входила до складу Міжнародної асоціації місії «Світло Євангелії», про відкриття Тернопільського представництва заочної Біблійної школи.

 Асоціація «Емануїл» (м. Київ) надіслала 4 300 адрес із умовою надання їм щомісячних звітів про діяльність цієї школи. Християнське Товариство «Світло Воскресіння» надіслало матеріали навчального курсу – 13 уроків,в яких були викладенні основи євангельського вчення, що спрямовували учнів на шлях примирення з Богом. Отриманий матеріал був виданий російською мовою. Для його адаптації на західноукраїнських теренах, уроки були перекладені українською. Переклад здійснила член Почаївської церкви ЄХБ та працівник цього Фонду Рита Квач.

 За інструкцією, кожен учень, який бажав навчатися, отримував поштою інформацію про діяльність школи і анкету. Після отримання заповненої анкети (що підтверджувало бажання навчатися у школі), учень закріплявся за вчителями яких було троє: Мефодій Благовірний               (200 учнів), Рита Квач (100 учнів) і Любов Лозовюк (100 учнів). Учителі висилали уроки по одному за порядком.

 Ознайомившись із матеріалом, учень давав відповіді на запитання, тобто виконував домашнє завдання і надсилав учителеві. Той перевіряв відповіді, робив необхідні зауваги і надсилав наступний урок. Якщо в учня виникали запитання, то учитель давав письмову відповідь на них. Часто між учнем і вчителем складалися дружні стосунки, виникало тривале листування. Наприкінці навчального курсу учень виконував контрольну роботу, яка засвідчувала рівень засвоєного ним матеріалу. Після цього учень отримував Свідоцтво про закінчення Заочної Біблійної     школи.

 Упродовж 1997 р. – 2002 р. у згаданій школі навчалося близько  400 учнів, навчання закінчили і отримали Свідоцтво понад 300 осіб.

 Навчання в заочній Біблійній школі, про що засвідчує листування, для багатьох людей стало кроком до віри в Бога і прийняття християнського світогляду.

Отже, діяльність Комарівської громади ЄХБ у сучасний період часу характеризується новим піднесенням, що проявилося у збільшенні чисельності її  членів, розбудовою молитовного будинку і прилеглої території та активізації діяльності. Найбільш яскраво це проявилося через діяльність громадського благодійного фонду «Доброта», який мав регіональний характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Квач Р. Поява та розвиток євангельських громад на Кременеччині у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) /Вітчизняний євангельський протестантизм: Історія, досвід проблеми // Українське релігієзнавство Київ – 2011 р. с. 247
  2. Архів церкви ЄХБ с. Комарівка, Кременецького району, Тернопільської області – спогади Мірецького Романа Васильовича, записані у                 1970 році у с. Комарівка, Благовірним Мефодієм Івановичем.
  3. Грушицький Ф. Кременеччина: Минуле й сьогодення. Сторінки пам’яті. Т. ІV. – Кременець, «Просвіта», 2018 – 436 с.
  4. Архів церкви ЄХБ с. Комарівка, Кременецького району, Тернопільської області – спогади Пацули Мефодія Кириловича, записані у                 1984 році у с. Комарівка, Благовірним Мефодієм Івановичем.
  5. Стоцький Я. Протестантизм і сектантство Тернопільщини під репресивним оком спецслужб (1954-1964 рр.) [Інтернет-ресурси]

chtyvo.org.ua/.../Protestantyzm_i_sektantstvo_Ternopilschyny_pid_represyvnym_ok.

  1. Газета «До нових перемог» 31 (2052) 13 березня 1962 року ДАТО.
  2. Історія релігії в Україні. За ред. П. Яроцького. – Київ; Дрогобич,             2008. – 632с.
  3. Архів церкви ЄХБ с. Комарівка, Кременецького району, Тернопільської області – спогади Благовірного Мефодія Івановича, записані у                 2005 році у с. Комарівка
  4. Євангельські християни-баптисти України: історія і сучасність: – К.: ВСО ЄХБ, 2012. – 432 с.
  5.  Рощенюк Ф. С. Євангельський Рух на Тернопільщині. Тернопіль           1996 р.  с.198
  6.  Список реєстрації вільних євангельських християн-баптистів Почаївського району Кременецького округу Тернопільської області. – 24 квітня 1945 р., №40. Рукопис // Архів церкви ЄХБ села Комарівка.
  7.  Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій.               Київ, 1996. – 250 с.