ПООДИНОКІ ХРЕСТИ КРЕМЕНЦЯ Кондратюк Н., Мєдвєдєв С., Савчук В.

ПООДИНОКІ ХРЕСТИ КРЕМЕНЦЯ

 

У місті Кременці, як і будь-якому стародавньому місті, знаходиться цілий ряд кладовищ різного часу заснування та віросповідання. На даний у на його території знаходиться десять кладовищ: «Могилки», «Спаське», «Монастириське», «Туницьке», «Калантир», «Єврейське», «Польське», «П’ятницьке», «Зеблазьке», «Калинівське». Частина з них діюча, частина занедбана, але всі вони виразно виділяються своїм розташуванням.

Поряд з тим на території міста знаходиться ряд поодиноких поховань які вдається ідентифікувати, або ж вони у вигляді кам’яних хрестів без надписів. Разом з тим залишилося ряд свідчень, легенд, традицій які ідентифікують старі поховання та пов’язані із певними періодами в історії міста та краю.

МОНАСТИРСЬКІ ПОХОВАННЯ

Традиційно у період середньовіччя навколо храмів та монастирів розташовувалися кладовища, на яких ховали парафіян. Окремо знаходилися поховання представників привілейованих верств населення, яких, як правило за латинським звичаєм, ховали під підлогою храму. Не є винятками у цьому плані храми Кременця, на території яких знаходяться або ж знаходилися кладовища та окремі поховання.

Монастир францисканців. Сучасний Миколаївський собор більшу частину своєї виконував функцію францисканського монастиря. Римо-католицький орден францисканців вперше у Кременці оселився у 1606р. біскупом луцьким М.Шишковським при міському деревяному костелі. У 1636р. за кошти князів Вишнівецьких та Збаражських на місці старого костелу було збудовано кам’яний, який і зберігся в основі до теперішнього часу. У 1832р., після поразки польського повстання 1830-1831рр. костел було переосвячено на православний Миколаївський собор.[16]

Храмове приміщення збудоване у готико-ренесансному стилі, у сер. XVIII ст. набуває бароковий декор. З правої сторони від вівтаря прибудована каплиця. Келії Г-подібної форми примикають з північної сторони. Надворотна вежа була перебудована у сер. XVIII ст. в стилі бароко монахом-францисканцем П.Гіжицьким.[5]

Дотепер під храмовим приміщенням знаходяться поховання кременецьких старостів, які є недослідженими фахівцями.

Єзуїтський колегіум. Поява споруд василіанського монастиря пов’язано із діяльністю у Кременці ордену єзуїтів. Вперше єзуїти прибули у місто у 1701р. за сприяння князя Януша-Антонія Константиновича Вишневецького, старости Кременецького та розташувалися при храмі святого Духа. У 1731р. була здійснена закладка кам’яного костелу Святого духа, Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки. Храм будувався за пожертвування князя Януша-Антонія та його брата Михаіла-Сервація Корибута-Вишневецького, які виділили 154 911 флоринів. Будівництво було завершено 1743р. місцевим архітектором монахом-францисканцем П.Гіжицьким.[16]

Приміщення єзуїтського колегіуму складається з костела та двох навчальних корпусів. Костел трьохнефний з трансептом та двома вежами на фасаді. Споруда зроблена у стилі пізнього бароко.[5]

У 1773р. папа Климент XIV ліквідовує орден єзуїтів. Єзуїтський костел був перетворений у приходський парафіяльний, а 1833р. з ліквідацією Волинського ліцею та зменшенням впливу поляків він переосвячується у православний.[16]

Уже під будівництва споруд колегіуму архітектор зіткнувся із проблемою його розбудови, так як цьому заважали цвинтар василіан, які поблизу мали свій монастир.[7] Влітку 2013р. в ході зачистки підвалів під храмовим приміщенням під «теплу» церкву було виявлено масові поховання невідомого походження у вигляді нагромадження кісток.

Монастир реформаторів.  Біля 1760р. на тодішньому Дубенському в’їзді воєводою познанським С.Замойським був побудований костел з келіями для реформаторів. У 1807р. споруди монастиря були передані монахам-василіанам, а 1839 у відання православних та відновлено діяльність Свято-Богоявленського монастиря. [16]

Храм побудований в стилі пізнього бароко. З південної сторони примикають двоповерхові Н-подібні келії. Вхід на територію монастиря проходить через надворотну дзвіницю Св. Іова Почаївського, збудована 1909р. за проектом єпископа Кременецького Никона. [5]

У період з 1959 до 1990рр. у його приміщеннях знаходилася Кременецька районна лікарня. За спогадами жителя Кременця Чорнобая О, який у даний проміжок часу виконував у храмовому приміщенні будівельні роботи, він бачив надгробні таблиці із написами на польській мові. Очевидно, що у приміщенні костелу у період 1761-1807рр. здійснювалися поховання знатних осіб Кременеччини.

ПОХОВАННЯ ПРИ ХРАМАХ

При парафіяльних храмах у період середньовіччя традиційно розташовувалося кладовище, на яких хоронили його прихожан. У переважній більшості дані кладовища є зруйнованими та представлені на даний час лише поодинокими похованнями та знахідками старих масових поховань.

Свято-Воскресенський храм. Даний храм знаходився на старій Воскресенській вулиці на одному погості із сучасним Свято-Миколаївським собором. Вперше церква згадується в люстрації від 1563р.  Храм фігурує в акті від 1636р. при розподілі храмів у місті Кременці між православними та греко-католиками. Очевидно, що вона за цим розподілом перейшла до уніатської церкви, про що згадується у претензіях кременецьких міщан 1638р. У 1648р. Воскресенська церква була зруйнована у ході національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, у подальшому все більше занепадала, про що свідчить декрет від 1777р.[16]

У ході робіт, пов’язаних із проведенням газопроводу по вул.Базарна, у районі храму Світлого Воскресіння, було виявлено масове нагромадження кісток, що свідчить про наявність старого кладовища. Це підтверджується скаргою Кременецького протоієрея Павла Єткевича на власника села Сичівка Станіслава Вишневського стосовно розорення та плюндрування кладовища біля Свято-Воскресенського храму.[16] Він наказав слугам розбити надгробні плити та перевезти їх у свій маєток як будівельний матеріал.[14]

Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Храм Різдва Пресвятої Богородиці(«Туницький») вперше згадується в люстрації кременецького замку 1552р. та знаходилася на околиці міста. Ця церква була останньою, яка змінила з сер. XVIII ст. конфесійну приналежність з православної на греко-католицьку але уже 1795р. перейшла на православне віросповідання. [16]

Сам храм дерев’яний, на даний час  обмурований. При храмі знаходиться кам’яна дзвіниця.

Ще у минулому столітті при храмі знаходилося кладовище, яке було остаточно зруйноване напр. ХХ ст. при будівництві будинку священика. Збереглося дві могили, які знаходяться з північної сторони від храму, а саме протоієрея Флора Ісідоровича Метельського(помер 1910р.)[Додаток А] та дружини священика Олександри Варфоломієвни Дунін-Борковської(померла 1894р.)[Додаток Б]

Храм Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього. Перший храм Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього та монастир при ньому знаходився на горі Чернечій ще з давніх часів, а у 1636р. за розпорядженням уряду була перенесена на Дубенське передмістя. У 1672р. храм був знищений татарами, а на сучасному місці храм було збудовано 1684р., невідомо ким. З першої чверті XVIII ст. до 1795р. храм перебував у віданні греко-католиків. З часом храм значно занепав і у 1887-1889рр. на його місці було збудовано сучасний.[16]

На даний час при західній частині храму знаходиться низка старих поховань у вигляді кам’яних хрестів невідомого походження та характеру.[Додаток В] При східній стіні знаходиться могила священика Константина Опановича у вигляді металевого хреста сучасного характеру.[Додаток Г] К.І.Опанович народився с.Невіркові Рівненського повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську духовну семінарію. Після служби у низці парафій, 1895р. поставлений у храм  Воздвиження.[2]

ПОХОВАННЯ ПЕРІОДУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

«Окописько».  Поява кладовища на Сичівці пов’язана із епідеміями чуми, які охоплювали Кременець у період середньовіччя. Одна із легенд появу цього кладовища повязує із легендою про «Криву голову».

За рішенням міської влади євреї своїх померлих зобов’язала вивозити на околицю міста до села Млинівці(зараз В.Млинівці) де і ховати. Всі євреї поховалися зі страху перед хворобою, крім одного «балагула», який був чистий душею та збирав трупи і відвозив до місця поховання. Одного разу він прибув до покійного, якого називали «Крива голова», і він вважався найбільшим грішником міста саме через нього місто терпіло від хвороби. В кару, «Криву голову» було вирішено поховати на стежці, щоб люди проходили по його могилі і стирали її, його душа отримала б достатньо наруги та звільнило б місто від епідемії. Коли «балагул» віз покійника, захотів пообідати у корчмі за містом, але коли вийшов, то побачив що коня із возом та покійником немає. Три дня він шукав згубу, а коли прийшов у синагогу, то рабин йому сказав:        «Похвалене буде його світле ім’я. Почув він нарешті наші прохання і побачив нашу покору. Буде кінець страшній хворобі. Іди під гору Сичівку , недалеко річки,яка тече з гір знайдеш свого коня з возом і трупом. Гора  від цього дня  призначена на цвинтар для євреїв. На тому місці, де стоїть твій кінь, впоперек дороги, яка веде на гору, викопай могилу. Поклади там труп, засип могилу з початку камінням, потім землею, з верху поклади великий камінь, так аби кожний живий, який буде йти в гори, або ж з гори мусив ступати по грішній могилі, аби грішна душа спокутала свої гріхи, а в ім’я того нещасливе місто навіки буде збереженим від хвороб, пожеж і інших лих. Все це ти мусиш виконати». Балагула пішов на до вказаних місць  і застав там все, що сказав йому рабин.  Зробив все те, що було потрібно і того ж дня епідемія зупинилась.

На даний час даного кладовища немає, а «окописьком» називають єврейське міське кладовище.[22]

Козацька могила.  На східній околиці Кременця, у напрямку до села Чугалі дотепер знаходиться насипана могила, яку у народі називають «козацькою». Урочисто відправлялися панахиди на цій могилі у першій половині ХХ ст., яку конкретно прив’язували до періоду «Хмельниччини». Особливо великою панахида відбулася у 1905р., після Цусимської битви, коли відбувся жалібний похід, участь у якому взяло понад тридцяти тисяч чоловік. Поминальні служби на даній могилі відбувалися і у 30-х рр. ХХ ст., але уже в українському національному дусі. Тоді на могилі знаходився хрест, поставлений Микуличкою з Моргів коло Кременця. Уже тоді сам курган був сильно підораний.[12]

В сучасний період часу могила впорядкована, значною мірою завдяки родині Дволінських, П.Дубового та А.Маландія. На високій могилі знаходиться два високих хрести, часто відбувається панахида.[13]

Поява козацьких поховань періоду «Хмельниччини» на території Кременеччини пов’язана пер за все із подіями осені 1648р., коли козацькі полки під проводом братів Дзевалаві та селянський загін під проводом Колодки взяли штурмом Кременецьку фортецю. Облога фортеці тривала шість тижнів, що було зумовлено важким приступом до укріплень. Сам спосіб здобуття твердині залишився невідомим, але в ході облоги козацькі війська зазнали значних  втрат. [6] Народна традиція масові козацькі поховання полеглих під час штурму Кременецької фортеці повязує із П’ ятницьким(козацьким) кладовищем, який знаходиться у центрі міста. Поява козацької могили на околиці міста не пов’язана із жодною традицією. Можливо дана могила пов’язана із місцевих легенд. У ній розповідається, що Кременецька фортеця була захоплена завдяки воїна із загону Колодки  Шелудивого  Боняка. За переконанням інших воїнів він був мертвецем, який ожив завдяки чаклунству однієї відьми. З того часу він став безсмертним та жодна зброя не могла причинити йому шкоди. Де б він не з’являвся, завжди отримував перемогу. Кожного місяця він ходив у лазню із ще одним козаком, якого убивав, щоб він не міг розказати іншим що бачив. Дійшла черга до одного козака, у якого матір була відьма: вона дала синові пирога, який був замішаний на її власному молоці. Коли Боняк з’їв пирога після лазні, він відчув його силу і сказав козакові, що жив він на тому світі двічі, те саме чекає і воїна, з тією різницею, що Боняк один раз був мертвий та ожив, а козак мав бути вбитий, але вижив. Після того випадку вцілілий козак перекинувся до поляків та розповів їм дану історію. Підбадьорені поляки почали вистежувати Боняка і в одній із сутичок він загинув та похований на околиці Кременця. Народна традиція зазначала, що з того часу на цьому місці постійно зявляється нечиста сила у різних іпостасях та буде до тих пір, допоки остаточно не зруйнуються укріплення Кременецької фортеці.[15]

Достовірна ідентифікація могили можлива лише за рахунок археологічних досліджень

«Лицарський» хрест. Ще напр. 30-х рр. ХХст. у місті «під Замковою горою Боною навпроти вулички, що веде до костела» знаходився камінний хрест, на якому знаходився орнамент у вигляді рівнораменних хрестиків.[18] Про нього говорили як «лицарський», а поява пов’язана із легендою. За нею невідомий лицар, коли татари оточили замок, з’їхав на коні згори і почав крушити ворога. Коли він вертався назад до замку, кінь спіткнувся і він разом з конем упав і розбив голову об скелю.[23]

ПОХОВАННЯ ХІХ-ХХ СТ.

Могила Антоні Юзефа Бопре. На вершині Хрестової гори знаходиться могила польського громадського діяча Антоні Юзефа Бопре. Його рід походив із французьких дворян, які переїхали на Галичину у 1760р.  А.Ю.Бопре народився 1800р. у Коломийському повіті, 1819-1824рр. навчався у Кременецькому ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. 1829р. після закінчення віленського університету отримав звання доктора наук. Розпочавши 1831р. лікарську практику у Кременці, був запідозрений в участі у польському повстанні 1830-1831рр. та висланий до Курська. Повернувшись до Кременця, вступив до таємної організації, заснованої 1835р. Л.Лепковським та Г.Машковським та реорганізованої Ш.Конарським у «Співдружність польського народу».[10] Виконував функцію секретаря організації, видавав нелегальні часописи «Посол правди» та «Приятель істини».[17] Був відомий під псевдонімом «Трояд».[19]  Арештований у липні 1839р. і після кількамісячного слідства був засуджений до кари смерті, четвертування та конфіскації майна, що було замінено двадцятирічним засланням у Тобольську губернію, на нерчинські рудники.[10]

Активну діяльність А.Ю.Бопре у засланні: за його ініціативою було створено фонд допомоги висланим(у його помешканні кілька разів на рік збиралися сесії фонду), заснував бібліотеку, заклав рільництво з метою поширення пшениці у Сибірі. Тісні стосунки Бопре мав із висланими у заслання декабристами та їх дружинами, зокрема княгинею Волконською, за що від них отримав назву «польський божок». Займається медичною практикою, прибутки від якої вкладав у створений ним фонд. У засланні заслужив повагу у місцевої російської адміністрації, внаслідок чого мав на неї вплив. [19

Після амністії 1857р. повертається у Кременець, де займається медичною практикою, одночасно влаштовуючи особисте життя. 1865 р. за  новою підозрою заарештований та перебуває у Рівно. Помирає 21 грудня 1872р. у Кременці під час епідемії холери, заразившись як лікар при хворих. [10]

Перед смертю А.Ю.Бопре заповів поховати себе на Хрестовій горі, але місцева влада не дала на це дозволу, внаслідок чого гроб знаходився у родиному склепі Янушевських, біля склепу Соломеї Бекю-Словацької. У 1872 київський генерал-губернатор дає дозвіл на його пере захоронення, що і було урочисто здійснено. Через місяць біля його могили поховали його товариша по засланні та швагра Івановського.[20]

Хрестова гора знаходиться у центральній частині міста, на західній частині гряди Кременецьких гір, на південно-східному схилі якої знаходиться Туницьке кладовище. Назва гори Хрестова є давнім. Сама могила являє собою кам’яний вапняковий надгробок, на якому викарбуване прізвище А.Ю.Бопре та роки його життя. У голові знаходиться металевий хрест.[Додаток Д]

«Холерні» хрести. Вперше  холера була занесена в Україну 1830 року. Розповсюдженню холери сприяла російсько-турецька війна, особливо коли військо поверталося з фронтів. Холера виникла також серед російського війська, надісланого для придушення польського повстання 1830-1831рр.  свого апогею вона досягла в Україні 1831р.

Всього за даний період часу епідемія холери охоплювала українські землі п’ять разів: 1830-1837, 1847-1861, 1883-1875, 1881-1895 та 1902-1926рр. Кременець завжди опинявся в епідемічній зоні, що тягнуло за собою людські втрати.

Так під час епідемії холери у 1831р. нею хворіло 159 осіб, з них 950 померло.[14] Фіксуються холерні спалахи у місті 1848, 1855, 186, 1872 та 1897рр.[23]

Особливо епідемія холери охоплювала примістя Сичівка та Переліски, де до теперішнього часу збереглося низка хрестів даного характеру по вул.Сичівка 74[Додаток Е], Джерельна 1[Додаток Ж], Плитниця 1/11    [Додаток З] та пров. Джерельний 10[Додаток И]. Всі хрести кам’яні, мають «лапчасту» форму, стан задовільний, доглянуті місцевим населенням.

Могила розстріляних заручників біля Свято-Богоявленського монастиря. До кін. 30-х рр. ХХст. з правої сторони від входу біля воріт-дзвіниці Свято-Богоявленського монастиря знаходилася братська могила заручників, розстріляних у липні 1919р. більшовицькою владою.

2 червня 1919р. у Кременець увійшли більшовицькі війська 5-го Таращанського полку під проводом П.Кабули. Почалося творення радянської системи органів влади та реалізація більшовицької політики на території Кременеччини. Репресивні дії здійснювалися надзвичайним комітетом, який очолював моряк без ніг. За його наказом з міста у Дубно було вивезено дев’ять кременецьких заручників-військових, які були розстріляні 30 липня на залізничній станції, а їх тіла перевезені у Кременець.[23] У числі страчених заручників були: О.П.Сіонський, М.К.Попович, А.И.Лотоцький, Б.Д.Крилович, Андріан, В.Ф.Оржанський, П.П.Шпігельман, Митрофан, С.Бочковський.[11]