МОНАСТИРСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ КРЕМЕНЦЯ Кондратюк Н., Мєдвєдєв С., Савчук В.

Кондратюк Н., Мєдвєдєв С., Савчук В.

МОНАСТИРСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ КРЕМЕНЦЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛАДОВИЩА

Історія храму, приписного до кладовища

Біля 1760 року на тодішньому Дубенському в’їзді воєводою познанським Станіславом Замойським був побудований костел з келіями для реформаторів. Храм побудований в стилі пізнього бароко. З південної сторони примикають двоповерхові Н-подібні келії. Вхід на територію монастиря проходить через надворотну дзвіницю Св. Іова Почаївського, збудована 1909 року за проектом єпископа Кременецького Никона. 

За свою історію комплекс храмових споруд часто змінював власника. З 1807 року у даному комплексі розпочав свою діяльність монастир отців-василіанів, переведений із свого старого приміщення у центрі міста Кременця. Олег Мельничук у своєму дослідженні історії Свято-Богоявленського монастиря зазначає, що уже у період 1795-1806 років розглядалося питання передання приміщень монастиря реформаторів православним. Але внаслідок того, що на його території проживав суперпріор василіан, дане питання реалізувати не вдалося. Із загальною ліквідацією діяльності греко-католицької церкви у 1839 році на території Волині, споруди були передані православним.

Власність на споруди монастиря була спільна: на його території діяв парафіальний храм, а інша частина була передана у використання військовими Київського округу; тут же знаходився і храм Селенгінського полку.

З 1866 року у даних спорудах відновлюється діяльність Свято-Богоявленського Кременецького чоловічого монастиря, прямого спадкоємця монастиря, який діяв у Кременці на протязі XVII – початку XVIII століть. Даний монастир, через свою убогість, було приписано до Дерманського монастиря та надано 60 десятин землі різного сільськогосподарського призначення. У 1872 році розпочалися роботи по благоустрою монастиря у звязку із переведенням на його територію осідку єпископа. У звязку із цим Кременецький монастир приписали до Дерманського. На 1875 рік Свято-Богоявленський монастир стає осідком єпископа Кременецького, який одночасно був і настоятелем самого монастиря.

У 1880 році указом Священного Синоду була відновлена і діяльність Кременецького Богоявленського Свято-Миколаївського братства, осідком якого у цей час став Свято-Миколаївський храм на території монастиря. Головними напрямами діяльності братства стала духовно-просвітницька місія та благодійницька діяльність. Братство очолював єпископ Кременецький.

При монастирі діяло Кременецьке духовне училище (школа псаломщиків).

З 1906 року монастир стає повністю самостійним, але 1913 року передається на тимчасове утримання Свято-Успенській Почаївській Лаврі. Тоді ж зусилями братства будуються приміщення, у яких знаходилася консисторія, братство а з часом і семінарія (сучасне приміщення краєзнавчого музею).

На 1940 рік, із приходом радянської влади, у монастиря було забрано всі земельні угіддя. 1953 року чоловіків-монахів розселюють по інших монастирях, а на їх місце переводять монашок із Обича, таким чином змінивши статус монастиря. У 1959 році монашок переводять у Корець, а монастир взагалі закривають, перетворивши його спочатку на парафіальний храм, а за два роки ліквідовуючи як культову споруду. Лише у 1991 році відновлюється діяльність Свято-Богоявленського Кременецького жіночого монастиря, у якому статусі він і діє дотепер.

Основні відомості про кладовище

Ймовірно створений як цвинтар при василіанському кляшторі. Після 1839 року василіанський монастир було закрито і віддано православним. З того часу на цвинтарі біля католиків і греко-католиків розпочали ховати православних. Одночасно зі створенням католицького цвинтаря  заборонено тут ховати католиків. Частину могил, якими не опікувались, було знищено. Про занепад цвинтаря свідчить то, що в її північно-західній частині  почали ховати самогубців. У 20-роки ХХст. опіку над могилами колишнього ліцею (ХІХст.) здійснював Вітольд Жолкевський разом зі своїми харцежами.

В основі старої частини кладовища знаходиться цвинтарна капличка. Побудована наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття, мурована, розміром 16,5*8,35м. Накрита двохспадистим дахом з вежою угорі, зверху купол з латинським хрестом. Усередині цілком знищена, залишки трун і кості. У 1862 році була переосвячена на православну, але була уже настільки занедбана, що у 70-х роках ХІХ століття церковною владою планувалася її повна перебудова.

Деревяна дзвіниця ,майже зовсім зруйнована,правдоподібно збудована разом з каплицею. Замість дзвонів два гонги. Брама цвинтаря побудована разом з каплицею. Мурована з цегли, зверху латинський хрест. Дерев’яні балки, залишки воріт.

ПОХОВАННЯ ХІХ-ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Поховання осіб духовного сану

Про деякі поховання були повідомлення у місцевій пресі.

1. «Погребено тело почившего раба Илариона(Туркевич) на новоопределеной части К.город. кладбищеза Богояв.(базиліанским) монастырем»  

2. «Милому послушнику Севастіану Кизюню. Епископ   Никон.»

Могили викладачів

Волинський ліцей

Віллібальд Бессер – видатний ботанік і флорист першої половини ХІХст. Німець за походженням. Закінчив Краківський університет  в 1805р.  З 1809р. вчитель зоології, ботаніки і директор  ботанічного саду  в Волинській гімназії(згодом ліцеї) в Кременці.  Автор декількох праць по флористики Волині і зокрема Кременеччини. Після закриття Кременецького ліцею працював у Київському університеті . Після виходу на пенсію повернувся до Кременця, де і похований.

До реконструкції пам’ятника була така напис «Ukochanym rodzicom/ Willibaldowi I Ludwice z Tarenholcow/ BESSEROM/… У1991 році виконано новий запис:«WILLIBALP BESSER/ 18.VІІ. 1784-23 Х 1842» та на українській мові «Віллібальд Бессер. Видатний український ботанік-професор».

Тадеуш Штаковскі (Tadeusz(Teodor) Szstakowski) (1785-1826) – викладач хімії.

Юзеф Юлдинскі (JozefUldynski) (1792-1863) – викладач історії загальної і польської, географії у 1818-31рр., магістр права, надрукував свої праці «Географія стародавня» і «Хронологія».

ЯнВітвітскі(JanWitwicki) (?-?) перший викладач фізики у Кременецькому ліцеї., викладав фізику експериментальну і метереологію. Батько Стефана Вітвіцького, польського поета.

Стефан Візевскі (StefanWyzewski) (1783-1850) – викладач математики у 1811-1831рр., автор підручника з вищої математики.

Францішек Залєвскі (FranciszekZaliwski) (?-?) – викладав механіку теоретично-практичну, відзначений Станіславом Августом Понятовським медалею «Merentibus», яка була встановлена для заслуг у науці, культури, промисловості, винаходах, подорожах, та ін.

Волинська духовна семінарія

«Смотритель вол.дух. сем. Павел Васильевич …»

«Наставник вол.дух. сем. Афоний Гурский(1835-1864)»

«Профессор вол.дух. сем. Иван Гаврилович Чехович( у. 1854г.)»

«Смотритель крем. духов. училища  Павел Максимович Виницкий(у.1854г.)»

Віталієвське училище

Шафранский Александр Иванович – викладач Волинського Віталієвського єпархіального училища, нагороджений орденом св. Анни, колежський радник. Дійсний член товариства Изследователей Волыни.

«Кісліченко О.Д. ? –викладачі укр. гімназії. К. Марія Лукінічна 18 12 VII  – 19  9  II»

Військовослужбовці та члени їх родини російської армії

На території старої частини кладовища збереглося ряд поховань, повязаних із перебуванням у Кременці військових частин російської армії. Основна їх частина знаходиться на кладовищі «калантир», який виконував функцію військового, тому на «монастирському кладовищі» вони і були поодинокими.

Переважна частина це військовослужбовці 42-го Якутського піхотного полку, який розташовувався у Кременці з 1867 по 1917 роки. Про свідчить і переважна кількість надписів.

«Станислав Залевский (1857-1889) – Якутці сотоварищу»

«Погребено тело Подпоручика 42 пехотного Якутского полка Ивана Николаевича Папавулова урожденца Таврической Губернии умершего 14 февраля 1868г. на 27 году от роду.»

«Отставной фельдфебель 42 якут.п. п. Иван Николаевич Киров (1840-1891)»

«Здесь покотися жена майора 42-го піхотного Якутского полка Елена Николаевна Емалаки умершая 7 августа 1885г. на 49 году от рождения.»

«Здесь покотися прах рабы Божей Юлии Александровны жены штабс-капитана Сарандо урожденной Андрыевской бывшей в супружестве 4 года 5 месяцев и представившееся в 1854г. ноября 20 дня на 22 году от рождения.»

Інші поховання свідчать про наявність на території Кременця і інших військових частин армії Російської імперії.

«Здесь покоится прах младенца сына подпоручика…кра…іска…20 егерского…»

«Син подпоручика Украинского егерского полка»

«50 егерского полка капитан Васанский скончался генваря … дня 1822 г.»

«Алек. Роман. Харитонов, генерала-майора и кавалера 25-й пехотной дивизии 3-й бригади бригадного командира. (р. 1777 г. – у 1826 г. августа)»

«Отставной генерал-майор Иосиф Дмитрович Сарабия (у. 1871 г. на 86 г.)

ПОХОВАННЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Пов’язані із національно-визвольними змаганнями 1918-1920 років

На монастирському кладовищі знаходиться два поховання, повязані із подіями даного періоду часу.

На початку травня 1919 року 9-та залізнична дивізія січових стрільців дислокуються на території Кременеччини. 20 травня більшовицькі війська несподівано атакують Кременець. Після короткого бою кіш СС залишає місто і пробивається частково на Дубно, частково на Почаїв. Всіх січовиків, які залишилися у місті у госпіталі, а переважна частина з них була хвора на тиф, більшовики знищили, у тому числі і відомого лікаря Барабаша. Більшовики швидко були вибиті з міста, а закатованих січовиків похоронено на території «монастирського» кладовища.

Напочатку червня 1919 року більшовики встановили більш довготривалий контроль на містом, запровадивши «червоний терор». З метою залякування населення краю у липні заарештовують десять заручників, яких доставили до села Смига та покололи багнетами. Ця подія стала однією із передумов антибільшовицького повстання наприкінці липня. Як не дивно. Але один із заручників врятувався. Це був Туницький Михайло - народився у місті Кременець у сім’ї  хліборобів. Учасник першої світової війни, прапорщик. Після розвалу фронту повернувся у  місто. Михайлові вдалося уникнути розправи і врятуватися від смерті. Залишки заручників було перепоховано в Кременці біля монастирської стіни Святого Богоявлення. Могила Михайла Туницького знаходиться на кладовищі.

Пов’язані із подіями другої світової війни

Історія склалася так, що поява поховань даного періоду не відображає їх реальної хронології подій, тому їх характеристика буде здійснюватися саме за принципом послідовності подій.

Група поховань пов’язані із розстрілами ув’язнених на території Кременецької вязниці у травні-червні 1941 року. Не маючи можливості вивезти ув’язнених у тил, було видано розпорядження про розстріл політичних в’язнів. [І.Білас] В умовах паніки, охорона вязниці залишила у камерах близько двох сотень увязнених, які зуміли вирватися на свободу. Підрозділи НКВС, які повернулися назад, вчинили облаву та криваву розправу над втікачами. [x/2] На території кладовища знаходиться могила Завидюка, який був опізнаний рідними та похований на кладовищі та символічна загальна могила полеглих у вязниці (основне поховання знаходиться на території кладовища «калантир»). Тих, кого вдалося рідним упізнати, були поховані окремо, серед них  брати Завидюки – Олексій та Константин.

Зі зміною окупаційного режиму з радянського на німецький, у липні 1941 року розпочалася нова хвиля репресій. Перша хвиля арештів пройшла уже з 6 на 7 липня 1941 року. У місті була проведена «чистка» серед інтелігенції, колишніх працівників юстиції, прокуратури, правоохоронних органів, радянських активістів. Стосовно даних осіб проводилися допити та тортури, а з 31 липня почалися масові розстріли на горі Хрестова у Кременці. Кількість жертв сягає до двох тисяч, які і були поховані на горі. На території «монастирського» кладовища після 1992 року було зведено символічну могилу на честь полеглих: «S.P./ZAMORDOWANI/NAGORZEKRZYZOWEJ/ 29-31-VII-1941r./PROSZAOMODLITWE». Могила була поставлена польською громадськістю, так як значна частина полеглих була саме представниками польської інтелігенції.

Одна із могил повязана із розвитком повстанського руху на території Кременеччини та особою Василя Зажерея. Народився  в селі Вербівці Лановецького району. Навчався в Білокриницькому лісогосподарському технікумі, де став членом ОУН. Під час німецької окупації був зв’язковим ОУН на Кременеччині. Улітку 1943р. заарештований фашистами німецької жандармерії. Під час етапування до Кременецької в’язниці здійснив спробу втечі. Від погоні втік на Дівочі скелі, де і був забитий німецькими жандармами. Похований на Дівочих скелях.  У 90-х роках ХХ ст.  перепохований з почестями на монастирському кладовищі.

Символічною залишилася могила митрополита Олексія (Олександра Яковича Громадського). Народився 1882 року у Седлецькій губернії на Холмщині. Закінчив Холмську духовну семінарію та Київську духовну академію. З 1908 року приймає священний сан. Працює викладачем Холмської духовної семінарії, наглядачем Кишинівської єпархії, приймає сан протоієрея. З 1920 року в.о. настоятеля Кременецького Богоявленського монастиря, ректор Волинської духовної семінарії. У 1922 році здійснює постриг під іменем Олексія та стає архімандритом. У 30-х роках єпископ Луцький. 1941 року з утворенням Автономної Української Православної церкви обирається митрополитом. 

«Магістр богословія протоієрей Фед. Юркевич. (1900-загинув 7.V.1943 р.)»

До недавнього часу на території кладовища знаходилися і поховання німецьких солдатів та офіцерів, які були перезахоронені.

Низка могил зафіксували насильницьку смерть кременчан, причини яких встановити не вдалося.

Antonina ZawdiukzamordowanaVI.1943», «Дячук П.І. трагічно загинув 1943 р.», «Кулик В.М. трагічно загинув 1943 р.»

Особи духовного сану

Павел Григорович Юденко. Помер 2 ІІ 1937р. – (народився 5 ХІІ 1867р. Почаїв помер 2 ІІ 1937р. Кременець) похований на монастирському кладовищі. Колишній член Волинського Єпархіального управління(додати  Польська афтокефальна церква), співробітник Православної Консисторії у Кременці. Середню освіту здобув в інституті в Гатчино біля Петербурга. Вищу освіту проходив в Петровсько-Розумовській сільсько-господарській і Лісовій академії. У 1911-1919р. на Волині в Кременці був повітовим лісничим. За української влади  виконував обов’язки  почесного мирового судді і голови бюджетно-ревізійної комісії Повітової Земської управи. Призначений митрополитом  Діонісієм членом Волинського Єпархіального Управління, завідував фінансовою частиною управління. Закінчив службу в Консисторії в 1934р. Був членом «Руського Благотворительського общества», членом товариства «Просвіта» в Кременці, якому дарував свої книги. Співробітник часопису «Духовний Сіяч».

«Злочевский С. Т. (1896-1937) від урядовців вол.дух. консисторії» Про поховання даної особи було повідомлення у пресі: «Сергій Тарасович Злочевський - службовець Волинської Духовної Консисторії. Прожив 41 рік, помер в 1937р. Брав активну участь в громадських українських організаціях. Серед населення користувався повагою, завжди відгукувався на прохання. Труну покійного проводжала численна громада кременчан, в тому числі і єврейська.» [Церква і Нарід 1937р.]

ІНШІ ТИПИ ПОХОВАНЬ

Йозеф СандерсJoseph/SAUNDEBS/ ConseillerdeCollege/deBussieneaLonderes/annee 1773/mortaKrzemieniec/annee 1853 le 30deDecembre/) - графік, професор Віленського університету, англієць за походженням, придворний митець царський в петербуржському Єрмітажі. Під кінець життя мешкав у Кременці, де і помер – 1 І 1854р. На могилі напис смерті неправильний. Товаришував з сім’єю  Словацьких =54=Графік.

Цайт Микола Йосипович. Німець за походженням, землемір, закінчив Московський  мешевий інститут. Працював в Волинському губернському земстві, до якого входив Кременець.З грудня 1918р. землемір Кременецької управи. З 5 березня  1919р. голова міської управи. Його підпис знаходиться на міських бонах в  1, 3, 5, 10 і 25 карбованців. Помер у Кременці, похований на монастирському кладовищі. Могила не збереглась.

Гордасевич Галина Леонідівна – письменниця, поетеса.Народилася у Кременці 31 березня 1935р. – помер у Львові 11 березня 2001р. Закінчила в 1971р. літературний інститут у Москві. Член Сп